Національний заповідник "ХОРТИЦЯ"
Пошук
Замовлення екскурсiй
0612-24-88-58, 095-914-77-06
Вартiсть квиткiв
Запорозька Сiч - 24 грн
Режим роботи з 9:30 до 16:30 ; сб, нд - до 18:30
Вихідний - понеділок
Музей козацтва - на реекспозиції
Природа хортицi

Існують місця, які протягом тисячоліть викликають у людини подив, страх, хвилювання і захоплення їх, природною красою, неповторністю. Таким місцем є славне Запоріжжя, що зберігає найцікавіші, найяскравіші сторінки нашої історії. На жаль, значна частина його місцевості назавжди зникла у сивих водах Дніпра. Ми вже ніколи не побачимо грізних порогів, зниклих скель та островів, просторів Великого Лугу, вони лишилися лише у невмирущій людській пам’яті. Та, на щастя, така доля оминула острів Хортицю. Поряд із назвою «острів Хортиця» звично стоять епітети «унікальний», «неповторний», кажуть, що він повний природних скарбів. В чому ж полягає ця унікальність?

Вчені-геологи стверджують, що утворився він у результаті геологічного розлому, який стався більше 2 мільйонів років тому. Через цей розлом пра-Дніпро змінив напрям своєї течії до заходу, створивши спочатку Старий, а потім і Новий Дніпро, які обняли новоутворений острів з обох боків. Геологічною основою району є докембрійські граніти Українського кристалічного щита, від якого і відколовся острів. Вік цих гранітів – 2,5 мільярди років.

Взагалі весь острів можна уявити у вигляді величезної нахиленої гранітної плити, яка зверху вкрита шаром молодших осадочних порід різної товщини. На півночі (навпроти греблі ДГЕС) висота гранітної основи над водним дзеркалом ріки складає 20-30 метрів, у центральній частині – від 4 до 15 метрів, а у південній (заплавній) – вона нижче рівня води. В цьому і полягає першопричина унікальності Хортиці з природної точки зору.

Гранітна основа острова розташована під великим нахилом (різниця між висотою північної та південної частин близько 30 метрів). Через цей нахил ландшафтна структура острова досить різноманітна. На його території поєднуються ландшафти підвищеного плато й долини (заплави) р. Дніпро. На різних ландшафтах звісно, ж різні умови існування рослинності й тварин. Тому на Хортиці сформувалися дев’ять природно-територіальних комплексів: плавневі ліси та луки, справжні та петрофітні степи, скелясті відслоєння гранітів, балки, нагорні діброви, висячі болота, озерні комплекси.

Наслідком різноманітності природних комплексів стало надзвичайне видове багатство рослинного й тваринного світу острова.

За друкованими даними 1993 року, флора й фауна Хортиці відзначаються значною видовою різноманітністю, не характерною для більшості річкових островів (21% від загальної кількості видів вищих судинних рослин та 48% від загальної кількості хребетних тварин України). Це при тому, що острів має площу всього 2329,92 га (довжина 12,5 км, ширина – 2,5 км).

На острові понад тисячі хортицьких видів рослин, шість сотень комах, дві сотні видів птахів, два десятки видів ссавців і т. ін. Червонокнижними серед них є 28 видів вищих судинних рослин, 34 види комах, 33 види птахів, 1 вид плазунів та 1 вид ссавців.

Територію острова відповідно до основних форм рельєфу умовно можна поділити на три частини:

- скеляста частина – круті обривисті схили північного, північно-східного та північно-західного узбережжя;

- підвищена частина (плато) – рівнина, розрізана балками;

- низинна частина – південний край острова (заплава).

Оскільки рельєф, умови зволоження та ґрунти у цих частинах значно відрізняються, не дивно, що й для кожної частини острова характерний свій переважаючий тип рослинності й відповідно тваринного світу, притаманний цим рослинним угрупованням.

Скеляста частина розташована уздовж північного, північно-західного та частково північно-східного узбережжя острова.

Умови існування на гранітних скелях під постійними поривами вітру дуже складні, тому кількість видів тут обмежена. Проте види, які все ж таки пристосувалися до цих екстремальних умов, зустрічаються тільки у цій частині острова. Прямо на каміннях видно різнокольорові плями лишайників та мохів, піонерів заселення таких місць. А там, де поміж каміння є хоч невеликий шар ґрунту, виборюють право на життя більш високоорганізовані види рослин. Серед них декілька видів папороті, сукуленти (ті рослини, які зберігають запаси води у своєму м’ясистому листі) – заяча капуста звичайна, їдка та молодило руське. На кам’янистих уступах навесні жовтіють тюльпан гранітний – рідкісний вид, занесений до Червоної книги України, аврінія скельна, надзвичайно гарна квітка. На похмурих скелях зростають і такі чагарники, як кизильник чорноплідний і таволга звіробоєлиста.

Серед скель швидко бігають, миттю ховаючись у розщілини при наближенні небезпеки, ящірки зелена та прудка, відпочивають на теплому камінні неотруйні змії – полози жовточереві (занесені до Червоної книги України) та вужі. Також тут можна зустріти куницю кам’яну – невеликого цінного пушного звіра, який веде нічний спосіб життя, а місцем мешкання обирає гнізда у дуплах, кам’янистих ярах, руїнах камінних будівель.

Скелі серед води – царство птахів. Тут знаходять собі притулок сріблясті, звичайні та каспійські мартини, великі баклани, полюють хижі птахи.

Більшу ж частину острова займає плато. Воно являє собою рівнину, розрізану чудовими балками, які спускаються до Дніпра. Великих балок 20, вони є найцікавішими і з природної точки зору. В багатьох збереглися байрачні ліси. Вони займають днища й північні балочні схили (на південних – поширена степова рослинність).

Тут росте багато видів дерев, найбільш поширеними серед яких є дуб звичайний, в’язи, груша звичайна та клен татарський. Під деревами ростуть чагарники – бузина чорна, різні види глоду та шипшини, барбарис звичайний, а також слива степова та колюча (терен). Внаслідок значної зімкнутості крон по днищу балок травостій часто майже відсутній. Ранньою весною цвітуть пшінка, різні види рясту, фіалки, конвалія звичайна, проліска дволиста та занесені до Червоної книги України тюльпан дібровний, рябчик руський, брандушка різнокольорова й рястка Буше.

В байрачних лісах знаходять собі притулок дикі тварини. У затишних місцях влаштовує свої нори лисиця, яка полює на зайця сірого, їжака звичайного, ласку, лісову мишу, звичайну полівку, малу білозубку та інших невеликих мешканців байраку, охоче ласує й ящірками та птахами.

Саме у байраках можна зустріти хижих птахів – яструбів, канюків, соколів, сову, совку та хатнього сича (троє останніх полюють вночі, тому побачити їх значно важче). Взимку серед чагарників можна часто побачити занесеного до Червоної книги сірого сорокопуда, на прольоті іноді відмічаються орел-карлик, малий та великий підорлики, також занесені до Червоної книги України.

Серед безхребетних в байраках зустрічається багато видів комах, що охороняються: красотіл пахучий, вусач мускусний, жук-олень, стрічкарка велика червона, бражники (дубовий, скабіозовий і Мертва Голова).

Найбільша за площею рівнинна частина острова зазнала максимального втручання людини. Раніше вона майже повністю була вкрита степовою рослинністю. Зараз північна частина острова вкрита штучними листяними та хвойними насадженнями, центральна зайнята сільськогосподарськими угіддями. Лише 25% території острова займають природні біоценози.

Вузькою смугою уздовж берега простягаються залишки різнотравно-типчаково-ковилових степів та чагарникових заростей. Подекуди зустрічаються невеликі ділянки лучних степів та невеликі висячі болітця (у місцях вклинювання ґрунтових вод).

Степ зазнав найбільшого впливу людської діяльності. Нині справжній – різнотравно-типчаково-ковиловий степ можна побачити на Хортиці тільки по схилах балок та уздовж східного й західного узбережжя, де дивом збереглися безцінні степові осередки. Угруповання ковили волосистої, найкрасивішої, пірчастої та мигдалю низького занесені до Зеленої книги України (тобто книги рідкісних рослинних угруповань). Крім того, усі види ковили (а їх на Хортиці 5) занесено до Червоної книги України.

На Хортиці поширені три підтипи степової рослинності: петрофітний (кам’янистий) степ; справжній різнотравно-типчаково-ковиловий степ (узбережжя,схили балок); лучний степ (на узліссях байрачних лісів, в пониззях).

Серед різноманіття степових квітів живе безліч комах (бджоли, джмелі, яскраво забарвлені метелики). Мешкають тут і безхребетні, занесені до Червоної книги України, це – дибка степова, богомол плямистокрилий, томарес Ногеля, синявець Мелеагр, сколія степова, сколія-гігант та ксилокопа звичайна, поліксена, махаон, подалірі.

Серед птахів мешканцями степу є жайворонки, перепел, сіра куріпка, канюк, боривітер та багато інших. У степу можна побачити й птахів, яких занесено до Червоної книги України: гніздяться чорноголова вівсянка, степовий та польовий луні, зустрічаються балобан, сапсан й білоголовий сип.

Саме в степу найчастіше можна зустріти піщану ящірку, зайця сірого, полівку звичайну та сліпака звичайного. Виходить у степ на полювання лисиця, будує нори червонокнижний степовий тхір.

Південна частина острова – це низовина, помережана протоками, затоками й озерами, які складають майже половину її площі. Всі озера ( їх близько 20, найбільшими серед яких є Осокорове, Головківське, Рисове, Золоте, Домаха) сполучаються зі Старим та Новим Дніпром.

В заплавній частині острова буяє плавневий ліс. Тут ростуть осокір, біла, ламка і гостролиста верби, тополя біла, дуб звичайний, в чагарниковому ярусі поширена аморфа кущова – акліматизований вид, що майже витіснив аборигенні види чагарників. Вздовж узбережжя, в низовинах та в місцях із знищеною деревинною рослинністю, розташовані заплавні луки. Береги багатьох озер, проток і заток вкриті густими заростями очерету південного, комишу лісового, рогози широколистої та осоки побережної. В глибших місцях поширена справжня водна рослинність із рдесників, глечиків жовтих, латаття білого, рясок, сальвінії плаваючої, водяного горіха дніпровського та інших. Слід відзначити, що сальвінія плаваюча – реліктовий вид, занесений до Червоної книги України, а рослинні угруповання сальвінії плаваючої, латаття білого, глечиків жовтих занесено до Зеленої книги України.

Фауна заплавного лісу є найбагатшою в заповіднику. Тут відмічають 115 видів хребетних тварин (переважно птахів). Заплава – справжнє царство водоплаваючих та болотних птахів, місце нересту риб та нагулу молоді. В заплавній частині острова знаходять собі прихисток козулі й кабани. Іноді тут зустрічаються червонокнижні скопа, орлан-довгохвіст і рудий шуліка. В заплавних лісах також можна побачити рідкісних комах – стрічкарку тополеву, блакитну й малинову, вусача дубового великого.

Поєднання всіх компонентів та об’єктів надають ландшафту заповідника своєрідні риси, й відрізняють його від інших природних об’єктів України. Тому острів Хортиця і являє собою пам’ятку державного рівня.

На сьогодні науковими співробітниками заповідника розроблено 5 екскурсійно-туристичних маршрутів по території о. Хортиця, які носять екологічну спрямованість: 1) пішохідна екскурсія по північно-східній частині о. Хортиці «Там, де кінчаються пороги»; 2) екологічна пішохідна екскурсія «Оленячій ріг» (західне узбережжя); 3) тематична пішохідна екскурсія історико-меморіальним комплексом «Протовче» в південній частині о. Хортиці; 4) теплохідна екскурсія «Хвилями Дніпра-Славути»; 5) дендрологічна екскурсія “Рослини в козацькі часи і сьогодні”. Існуюча мережа туристичних маршрутів екологічної спрямованості базується не тільки на природних і археологічних пам’ятках, але й включає антропогенно змінені території, що дає можливість показати той негативний вплив, який спричиняє Хортиці необдумана діяльність людини.

В НЗ «Хортиця” існує все необхідне для розвитку «м’якої» форми екологічного туризму, як доповнення до традиційного курортно-пляжного або ж санаторно-курортного відпочинку. На його території розташовано 6 баз відпочинку, 8 санаторіїв-профілакторіїв, 1 молодіжний та 1 дитячий оздоровчий комплекс. Для відпочиваючих співробітники заповідника планують розробити невеличкі екологічні стежки, що проходять неподалік від закладів відпочинку, а в подальшому — комплексні програми відпочинку на Хортиці для клієнтів цих установ Хортиці.

Генеральним планом розвитку Національного заповідника «Хортиця» визначено місця для створення відповідної інфраструктури: місця причалів, наметових містечок, місця для короткочасного відпочинку, музею природи.