Історія
Історія
З найдавніших часів Хортиця приваблювала до себе людей. Вперше вони з’явились на острові у добу палеоліту та мезоліту, про що свідчать знахідки крем`яних виробів того періоду. З археологічних досліджень відомо про заселення острова та прилеглої місцевості в неоліті-енеоліті (VII-III тис. до н.е.). Відтоді люди не оминали острів своєю увагою і лишали на ньому сліди свого перебування у кожному історичному періоді.
У добу бронзи (III-II тис. до н.е.) тут перебували землеробські племена, які залишили по собі численні поселення, городище з кам’яними укріпленнями, поховання та культові об’єкти – святилища. У 2005 році під час археологічних досліджень в місці будівництва опор нового мосту через Дніпро на східному узбережжі острова археологами були виявлені найдавніші в Запорізькому краї залишки кам’яної житлової забудови віком понад 3,5 тисячі років.
У VII столітті до н. е. – ІІІ столітті н. е. півднем сучасної України хвилями прокотилися кочові іраномовні народи: кіммерійці, скіфи та сармати. Скіфи з’явилися на Хортиці у VI столітті до н. е. і залишили на ньому чисельні пам’ятки: потужне укріплене городище на Совутиній скелі (єдине досліджене острівне скіфське поселення!), кургани, могильники. Серед археологічних знахідок цього періоду: скіфський меч-акінак, вишукані прикраси скіф’янок, амфори, грецькі монети.
Ранньослов’янський період Хортиці (з II ст. н. е.) представлений окремими пам’ятками черняхівської культури, виявленими археологами на о. Байда та в балці Корнійчиха. З IV ст. хортицькими степами проходили різні тюркські племена: гуни (IV-V ст.), авари (з V
ст.), хозари (VIII-IХ ст.), печеніги (IХ-ХI ст.), половці (ХI – поч. XIII ст.), монголо-татари (ХIII-XV ст.). Давні народи залишили по собі кургани з кам’яними скульптурами на верхів’ях – кам’яними бабами. Всього на Хортиці у XIX ст. налічувалось 129 курганів різних епох, проте, до наших часів уціліло близько трьох десятків.
Перші письмові повідомлення про острів містяться у трактаті візантійського імператора Константина Багрянородного «Про управління імперією» (952 р.). За описом імператора, після важкого переходу торговельної флотилії через дніпрові пороги руси проходили перевіз Крарія (пізніше його називали Кічкаський) і зупинялися на острові Святого Георгія (найдавніша назва острова, в інших перекладах – Святого Григорія): «На цьому острові вони (руси) приносять свої пожертви: там стоїть величезний дуб…».
В часи Київської Русі Хортицю відвідували князі. Як розповідає «Повість минулих літ», біля берегів Хортиці поклав голову у битві з печенігами навесні 972 р. войовничий князь Святослав Ігоревич «Хоробрий». Доказом цього є знахідка мечів того періоду у 1928 р. та восени 2011 р. У давньоруських літописах 1103 та 1190 рр. острів згадується вже під своїм сучасним іменем, як місце збору руських військ перед битвами з половцями. За «Повістю минулих літ», навесні 1223 року на Хортиці збираються княжі дружини перед трагічною битвою з татаро-монголами на річці Калці.
З XV ст. Хортиця нерозривно пов’язана з історією запорозького козацтва. Черкаський староста Остафій Дашкевич планував створити на острові форпост для захисту від татар. Його справу продовжив князь Дмитро Вишневецький, який на о.Мала Хортиця (нині о.Байда) у 50-х роках XVI ст. збудував «городок» – першу Запорозьку Січ. У народній пам’яті Хортиця пов’язана з іменами козацьких ватажків: Якова Шаха, Петра Сагайдачного, Марка Жмайла, Івана Сулими, Тараса Трясила. У 1648 році тут було військо Богдана Хмельницького. Про перебування козаків на Хортиці свідчать численні назви: балки Совутина, Громушина, Чавунова, скелі Думна, Каракайка, Дурна, Наумова. Кожна з цих назв має свою історію, що дійшла до нас з народних переказів і легенд. На острові Мала Хортиця (Байда) і західному узбережжі Дніпра під час війни 1735-1739 років з Османською імперією було закладено Запорозьку корабельню та фортецю, де розташовувались козацькі курені та військові землянки.
Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році Хортиця деякий час була власністю князя Григорія Потьомкіна. Пізніше князь передає її царській скарбниці, а 1790 року, на запрошення імператриці Катерини ІІ, сюди з Данцига прибули перші сім’ї колоністів-менонітів, які володіли островом до 1916 року. 1843 року острів відвідав Тарас Шевченко. Пізніше тут побували історики Микола Костомаров, Дмитро Яворницький, художники Ілля Рєпін та Валентин Сєров, майбутній нобелівський лауреат письменник Іван Бунін. Саме в ці часи формується романтичний образ Хортиці як колиски запорозького козацтва. У 1910 році було створене «Хортицкое общество охранителей природы», яке привертало увагу громадськості до збереження її унікальної природи.
Початок ХХ століття став місцем важливих для країни подій та театром воєнних дій для Білої, Червоної армій, а також військ УНР. У квітні 1918 року, під час зборів військ Української Народної Республіки, перед Кримським походом полковника Петра Болбочана, Хортиця стає місцем єднання борців з усіх українських земель за нову незалежну державу. Тодішні урочистості стають свого роду «прологом» до злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року.
У 30-х роках ХХ ст. на Хортиці було організовано господарство, що забезпечувало учасників Дніпробуду продуктами, закладаються ферми, сади, ягідники, рілля, навіть рисові поля. У 1930 р. тут засновано філію Всесоюзного інституту електрифікації сільського господарства.
У часи Другої світової війни Хортиця була ареною жорстоких битв. Саме тут, під час двомісячної оборони Запоріжжя від військ Німеччини та Румунії, восени 1941 року відбувся один із перших успішних контрнаступів підрозділів Червоної армії. Після двох років окупації, острів остаточно був звільнений від ворога на межі 1943 та 1944 років.
Хортиця була свідком будівництва ДніпроГЕСу, його руйнації радянськими та німецькими військами, а також післявоєнної відбудови.
Процес визнання Хортиці на державному рівні був непростим і тривалим. У 1958 р. Хортиця була визнана пам’яткою природи місцевого рівня. У 1963 р. острів стає пам’яткою природи республіканського рівня, а ще через два роки, 18 вересня 1965 року, Рада Міністрів Української РСР видає історичну постанову, якою проголошує Хортицю Державним історико-культурним заповідником. Визначальну роль у створенні заповідника відіграли справжні патріоти, державні діячі, науковці, літератори: Микола Киценко, Степан Кириченко, Петро Тронько, Максим Рильський, Павло Тичина, Олесь Гончар.
Протягом другої половини 1960-х років проводиться низка конкурсів проектів найкращого облаштування козацького меморіалу на Хортиці.
В 1990 році Хортиця привернула увагу всього світу урочистостями з нагоди відзначення 500-річчя запорозького козацтва.
1993 року постановою Кабінету Міністрів України Хортицькому заповіднику, першому в країні, було надано високий статус Національного.
Від 2009 року до складу заповідника входить пам’ятка історії національного значення «Кам’янська Січ» в Бериславському районі Херсонської області.
Останні новини
Всі новиниУ ЗАПОРІЖЖІ ВІДКРИЛАСЯ УНІКАЛЬНА ВИСТАВКА «ДУКАЧІ І ПРИКРАСИ КОЗАЦЬКОГО СХОДУ»
15 березня у Музейних студіях «Місто за порогами» Національного заповідника «Хортиця» відбулася презентація колекції історика-ставрографа Віктора Векленка «Дукачі і прикраси козацького сходу». Запоріжці стали першими в Україні, кому представлене це...
Читати повністюПереможці конкурсу дитячого малюнку «Актуальний Т. Шевченко»
Вітаємо переможців! Завершився конкурс дитячого малюнку «Актуальний Т. Шевченко», який тривав з 01.02.2024 до 29.02.2024 року, організований Національним заповідником «Хортиця». Переможці конкурсу в кожній віковій групі - 7-10 та 11-13...
Читати повністюНе працюватимуть Музейні студії «Місто за порогами»
03.03.2024 р музей не працюватиме з технічних причин
Читати повністю