ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА МАРКОВИЧА КИРИЧЕНКА – КРАЄЗНАВЦЯ, СУСПІЛЬНОГО ДІЯЧА, ОДНОГО ІЗ ЗАСНОВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «ХОРТИЦЯ»

ДО 95-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА МАРКОВИЧА КИРИЧЕНКА – КРАЄЗНАВЦЯ, СУСПІЛЬНОГО ДІЯЧА, ОДНОГО ІЗ ЗАСНОВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «ХОРТИЦЯ»

Нам треба зробити так, щоб Хортиця говорила. Щоб вона розповідала про славу, про біль, про надію. Щоб навіть каміння тут було українським.

/С.М. Кириченко/

Степан Маркович Кириченко народився 05 липня 1930 р. у с. Царичанка (нині – смт) на Дніпропетровщині у селянській родині. У 1954 р. закінчив історичний факультет Дніпропетровського університету й відтоді почав учителювати. На початку 60-х рр. був запрошений на партійну роботу до Запоріжжя, на посаду заступника секретаря сільського обкому партії. В ті часи доля звела його з М. Киценком: два десятиліття поспіль культурний розвиток Запорозького краю буде пов’язаний з цими непересічними особистостями. Вони мали багато спільних рис: цінували літературну творчість та історію рідного краю, сумлінно виконували свої обов’язки, дбали про культурний розвиток регіону, користувалися великою повагою колег. 

У 1966 р. Степан Маркович очолив Запорізьке обласне управління культури, яким керував протягом шести років. А далі – посади у Запорізькому обласному виконавчому комітеті та Запорізький державній обласний адміністрації. Активно займався розв’язанням проблем з будівництвом та збереженням об’єктів культури: за його сприяння створена філія Хортицького заповідника «Запорізький дуб», проведена реконструкція будівель Запорізької Обласної філармонії та Музично-драматичного театру, розпочато будівництво Обласної універсальної наукової бібліотеки, музичного училища, Художнього музею, цирку, Палацу спорту «Юність», тощо. Навіть історія першого фотоклубу в м. Запоріжжі почалася з того, що у 1963 р. до Обласного управління культури звернулися його організатори-фотолюбителі з проханням надати приміщення для роботи та фотовиставок. С. Кириченко одразу пішов назустріч – і клуб «оселився» за адресою вул. Тургєнєва, 25 (нині – вул. Левка Лук’яненка, 25). С. Кириченко також був автором книги «З любов’ю до краю Запорізького», де поділився своїми роздумами та спогадами про рідний край

Особливою сторінкою його життя стала ініціатива створення Хортицького заповідника. У 1965 р., разом із заступником голови Запорізького облвиконкому М. Киценком, Степан Маркович ініціював створення Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиці, докладаючи чимало зусиль для втілення в життя та популяризації ідеї увічнення пам’яті запорозького козацтва. Цю ініціативу підтримав академік П. Тронько та відомі письменники, зокрема, М. Рильський, П. Тичина, О. Гончар. 18 вересня 1965 р. Рада Міністрів України ухвалила Постанову № 911 «Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва», згідно якої територія о. Хортиці була оголошена Державним історико-культурним заповідником. За цими рядками стоїть величезна праця колективу людей, без яких ніколи б не було Хортицького заповідника.

За свідченнями сучасників, Степан Маркович був блискучим оратором, мав беззаперечний вплив на громадськість. Залучаючи широкі кола української інтелігенції, краєзнавців, письменників, журналістів, учених, вчителів, він разом з М. Киценком зробив все можливе для втілення рішення уряду України про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва, до того ж займався виявленням та дослідженням козацьких реліквій для майбутньої експозиції Музею. Перший директор заповідника А. Сокульський наголошував, що «…допомога М. Киценка і С. Кириченка була не менш вагомою, ніж допомога окремого академічного інституту».

Але у 1973 р. Політбюро ЦК КПУ своїм рішенням скасовує створення унікального меморіального комплексу й перетворює його на філіал краєзнавчого музею. Замість Музею історії запорозького козацтва було вирішено створити музей історії м. Запоріжжя, адже акцент на національній історії та героїці козацтва явно не відповідав офіційній політиці партії. Ініціатори створення Хортицького заповідника зазнали утисків та репресій, втративши свої посади та здоров’я. «Пробачте, я й не помітив, як перейшов на українську… Розумієте, звик думати і розмовляти рідною мовою». Ці слова Степан Маркович промовив через багато років, розповідаючи про складнощі створення Музею історії запорозького козацтва на Хортиці, коли навіть щире бажання зберегти національну спадщину могло бути сприйняте як прояв забороненого «націоналізму».

Лише 31 березня 1992 р., вже після отримання Україною Незалежності, вийшов наказ «Про перейменування Музею історії міста Запоріжжя та Музей історії запорозького козацтва». Таким чином, майже через три десятиліття після виникнення ідеї створення Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва з музеєм-панорамою, нарешті цей задум почав втілюватися у життя. Велику повагу викликає творча, віддана та наполеглива діяльність таких людей, як М. Кириченко, С. Киценко П. Тронько та ін., завдяки яким стало можливим існування Заповідника на Хортиці.

За значний внесок у розвиток культури та краєзнавства Запоріжжя С.М. Кириченко у 1993 р. був удостоєний звання «Заслужений працівник культури України». 

Степан Маркович Кириченко відійшов у вічність 4 листопада 2003 р. Його життя було завжди сповнене любові до України, його діяльність залишила глибокий слід у серцях багатьох, а пам’ятна дошка на будівлі Музею історії запорозького козацтва на Хортиці нагадує про людину, яка присвятила своє життя збереженню національної пам’яті.

Перелік ілюстрацій:

1. Степан Маркович Кириченко.

Фото: «Енциклопедія сучасної України». https://esu.com.ua/article-6441?utm_source

2. М. Киценко (ліворуч) та С. Кириченко (праворуч.). 1968 р. 

Фото з фондозбірки Національного заповідника «Хортиця» 28698/ ФН-3778 

3. Постанова Ради Міністрів України № 911 «Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорозького козацтва» від 18 вересня 1965 р. 

Державний архів Запорізької області. Р-5760. Оп. 1, спр. 36. Арк. 22–23. 

4. Обкладинка книги С.М. Кириченка: 

Кириченко С.М. З любов’ю до краю Запорізького: Нариси, рецензії, роздуми. Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2002. 132 с.