“Як Харитина Марченко ДніпроГЕС будувала”

“Як Харитина Марченко ДніпроГЕС будувала”

2017 році виповнюється 90 років з початку будівництва та 85 років з моменту введення в експлуатацію Дніпровської гідроелектростанції, – первенця грандіозної індустріалізації країни та докорінного перетворення усього народно-господарського комплексу, започаткованого у другій половині 1920-х. В ювілейний рік науковці Національного заповідника «Хортиця» за підтримки флагмана вітчизняної металургії комбінату «Запоріжсталь» докладають зусилля для гідного відзначення річниць початку та закінчення будівництва Дніпрогесу. Створена хортицькими експозиціонерами в Музеї міста за порогами виставка «Як Харитина Марченко Дніпрогес будувала» – данина пам’яті трудовому героїзму тих часів, наочне декларування свідомої позиції творчого колективу закладу: не зводити рахунки з історією, втім намагаючись об’єктивно відобразити сторінки минулого в усій їх складності та багатогранності.

На жаль, поза увагою науковців та митців завжди залишалась дуже цікава тема – ЖІНКА на Дніпробуді. Ось чому експозиціонери Національного заповідника «Хортиця» поклали на себе нелегкий труд – висвітлення цієї проблематики. Нелегкий, оскільки за гучними та високими лозунгами обличчя та ім’я жінок, що будували найбільшу для свого часу станцію в Європі, стерлися, розвіялись за вітром. Вони різні — домогосподаркі, дружини, чорноробочі, артистки, кухарки, техніки, прибиральниці. Зовсім молоді і жінки в літах. Майже п’ять років їхнє життя було підпорядковано ритму серцебиття гиганта індустріалізації — ДніпроГЕСа… Ми вирішили повернути їх історії.

А надихнула експозиціонерів на створення цієї виставки розповідь про життя Харитини Марченко – бабусі однієї із співробітниць заповідника «Хортиця». З цього часу оповіді про жінок Дніпрогесу дрібними перлинами утворювали намисто із спогадів учасників будівництва. У пошуках експозиційного образу було досліджено безліч фотодокументів, проглянуто кілометри кадрів кінохроніки. Серед куп каміння, величезних ряжів та стріл дериків проглядалось  багато біленьких хустинок, що покривали жіночі голови. Так одним із образних елементів виставки стали нанизані великими стібками на червону нитку жіночі хустки. Ця червона лінія проходить крізь всі розділи експозиції та символізує «перепрошивку», переформатування жіночої психіки. В перших розділах хустки білого кольору, надалі – вони рожевіють та подекуди стають червоними. Таким чином транслюється ідея складання «но вої людини», нової – радянської ідентичності, що відбувалось під впливом державної ідеології та пропаганди. Наступним експозиційним образом став блок для бетонування, що утворювався за допомогою щитів опалубки: жінки ДніпроГЕСу були відомі всій країні саме як бетон- ниці; бетонницею працювала героїня, яка дала ім’я нашій виставці. Блок – не тільки конструкція, що обмежує експозиційний простір. Це – метафора: вимішуючи бетон, жінки перемішували своє традицій- не життя, формували долю, іноді щасливу, а часом ні. Кожен блок – окремий розділ, який розповідає про характерний тип жінок, що працювали на Дніпрогесі: простих заробітчанок та дружин дніпрогесовців, ударниць за покликанням та за обставинами, ідейних комсомолок та професіоналок, кар’єристок мимоволі та художніх натур. Розділ має свою назву – жіноче ім’я: Харитина, Муза, Марія, Шуламіс, Євгенія. Ці імена належать конкретним жінкам, які працювали на Дніпрогесі. Проте не вони є центральними персоналіями експозиційного розділу, це тільки збірний образ. Головними героїнями виставки постають тисячі і тисячі безіменних та відомих жінок, обличчя та імена яких сьогодні науковці повертають історії.

Віримо, що виставка «Як Харитина Марченко ДніпроГЕС будувала» стане вагомим кроком на шляху до високої мети, яку поставив перед собою Національний заповідник «Хортиця» – створення в Запоріжжі повноцінного музею індустріального міста з використанням усіх сучасних технологічних досягнень і передового досвіду експозиційної роботи.