10 фактів про тисячолітній спадок державності й етапи українського державотворення

19.08.2021

10 фактів про тисячолітній спадок державності й етапи українського державотворення

 

1. Україна успадкувала від попередніх епох традиції
державотворення.

 

Від Русі: цивілізаційний вибір, який визначився із
прийняттям християнства у 988 році; тризуб, родовий знак Рюриковичів, що
став державний гербом сучасної України; Київ – столицю, політичний і
культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років; гривню –
назву грошової одиниці; назву Україна, що вперше згадується в Київському
літописі в складі Іпатіївського літописного зводу під 1187 роком у розповіді про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича.
Від Галицько-Волинської держави: синьо-жовті барви національного
прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського
князівства; утвердження європейського вектора розвитку.
Від Великого Князівства Литовського: європейську традицію місцевого
самоврядування – Магдебурзьке право; Пересопницьке Євангеліє – видатну
рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України.
Від козацької доби: республіканські традиції народовладдя; військові
традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та
українського визвольного руху; одну із перших європейських конституцій
нового часу в сучасному її розумінні, укладену Пилипом Орликом 1710 року.
Від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР,
Українська Держава на чолі із гетьманом Павлом Скоропадським):

демократичні засади державного будівництва; перший парламент, у який
розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року; перший уряд, яким
став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го; державні
символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор; соборність – об’єднання
українських земель в єдиній незалежній державі; Українську Академію Наук,
що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року.
Від Української Радянської Соціалістичної Республіки: статус засновника
Організації об’єднаних націй; адміністративно-територіальний устрій, державні
кордони.
   

  1. Русь – перша українська держава.

 

Утворення цієї держави було наслідком утвердження влади роду Рюриковичів. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва. Він став центром політичного тяжіння та культурного піднесення.
Це об’єднання розпочалося у ІХ столітті. У наступні віки Русь стала
важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала
політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав
того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.
У період Русі розпочався процес консолідації слов’янських племен
південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почали
формуватися діалекти української мови. Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
Русь пройшла типовий шлях середньовічної держави. Від об’єднання
слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ
перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його
спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершився
період Русі монгольською навалою 1239–1242 років.

  1. Галицько-Волинське князівство як продовження традиції
    української державності.

 

В умовах монгольського загарбання і розпаду
державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV
століттях вберегли і розвинули державність на значній частині українських
земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор
розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським
нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року князя Данила
Романовича у Дорогичині короною, надісланою Папою Римським Інокентієм
ІV. Саме в ті часи на українських землях з’являється традиція міського
самоврядування – магдебурзьке право. Привілеї на нього дістали в той період
Львів, Луцьк і Володимир у 1287 році, Ярослав у 1323-му, Сянок у 1339-му,
Галич у 1251-му і через 2 роки Перемишль.

  1. Велике Князівство Литовське як держава, що стала фактичним
    продовжувачем традицій Русі.

Воно включило українські землі в середині
XIV століття. Князівство династії литовських Гедиміновичів було однією з
найбільших держав тогочасної Європи. Економічно і культурно руські землі
були значно більш розвинені за литовські. Руські еліти сформували обличчя
литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад,
станів, система адміністрацій тощо. Офіційною мовою Великого Князівства
Литовського стала руська, нею велися ділові папери.
Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські
статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства
Литовського користувалися широкою автономією.

  1. Запорозьке козацтво як новий соціально-політичний феномен,
    створений українством у XVI столітті.

 

Виникло козацтво завдяки комплексу економічних, політичних, релігійнихта соціальних чинників. Передусім, це – природне прагнення до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявність великого масиву вільних земель – Дикого поля.
Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і
європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію
– Запорозьку Січ. Вона була заснована на принципах особистої свободи та
виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я,
Слобожанщини, Донеччини.
У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми
правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі
козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко
сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї,
головні серед яких – право українського народу на власну державу та
генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.
На європейській арені з’явився і досяг апогею український феномен
вільного лицарства – козаки (з тюркської перекладається як “вільні люди”) .
Козацькі загони брали участь майже у всіх великих війнах регіону – як
незалежна військова сила, або як найманці. Вони мали свої унікальні звичаї,
самоврядування та самобутню військову традицію, а також дипломатичні
зносини з іншими державами.

  1. На деякий час козакам навіть вдавалося створити власну
    ранньомодерну державу під назвою Гетьманщина.

 

Вона постала як наслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала територію, державну владу, місцеву адміністрацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо. Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання
Пилипом Орликом 1710 року “Договору та встановлення прав і вольностей
Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між
Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною
старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за
давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним
голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Цей
договір, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського
парламентаризму, називають Конституцією Пилипа Орлика.

  1. Переусвідомлення себе як нації під владою чужих імперій.

За короткий період кінця XVIII століття на українських землях відбулися
грандіозні перетворення: ліквідація козацької автономії, анексія Кримського
ханства, поділ Речі Посполитої. Там, де вирувало насичене політичне життя,
настав мертвий спокій, адже тепер терени України стали задвірками імперій:
Російської та Австрійської. Та не зважаючи на пута, в яких Петербург і Відень
тримали підвладні народи, розвиток тривав. У ХІХ столітті українці, як і
більшість європейських націй, пройшли шлях від романтичного захоплення
минулим до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української
нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці,
Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали
підвалини для майбутньої української державності.

  1. У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі
    українці створили незалежну національну державу, яка мала кілька форм.

Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася
забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва:
затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд,
розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в
Українській Народній Республіці. 22 січня 1918 року IV Універсалом
Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та
суверенності Української Народної Республіки (УНР).
За часів УНР у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого
був тризуб – знак Володимира Великого. Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще
не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького почали виконувати як
національний гімн. Державним прапором став синьо-жовтий стяг. Окремим
законом було запроваджено гривню як грошову одиницю.
Під час Української Держави Павла Скоропадського верховна влада
належала гетьману, котрий відроджував давні козацькі традиції. Було
налагоджено дієздатну адміністрацію, розбудовувалася освіта, наука,
державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військового однострою.
Наступна форма державності – відновлена Українська Народна
Республіка на чолі з Директорією – ухвалила низку законів, спрямованих на
розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну
церкву.

Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська
Народна Республіка (ЗУНР). Вона мала дієву систему органів влади, боєздатне
військо – Українську галицьку армію (УГА).
22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на
законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та
стала підставою для відліку історії соборної України.
Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і
територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття
державної незалежності стала визначальною для національного визвольного
руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на
власну державу. Позбавлений змоги розгорнути діяльність на батьківщині, визвольний рух плекав державницькі традиції на еміграції. На основі державних установ УНР у 1921 році у Варшаві утворили Державний Центр УНР в екзилі (у вигнанні). Згодом він перемістився до Франції, Німеччини. Зрештою осів у Філадельфії (США). Десятиліттями на чужині змінювали один одного президенти УНР в екзилі. Українська діаспора зберігала для майбутніх поколінь пам’ять про боротьбу, налагоджувала співпрацю із західними країнами та міжнародними організаціями, популяризувала ідею незалежної України у вільному світі.

  1. Із жовтня 1938 року розпочався процес українського
    державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу
    Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня
    1939 року незалежності Карпатської України республіки на чолі з
    президентом.

 

Державні атрибути вона перейняла від УНР. Зокрема, державною
мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий
прапор, гімн – пісню “Ще не вмерла Україна”, герб – сполучення крайового
герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому
зубі). Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не
змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.

  1. В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під
    час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення
    української держави, створено уряд.

 

Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України. Ініціатором цього руху була Організація українських націоналістів (ОУН). Її лідери дозволу в гітлерівців не питали, в тилу яких все і відбувалося. Берлін мав або прийняти доконані факти, або проявити своє справжнє вороже
ставлення до української державності. Нацисти обрали другий варіант,
розгорнувши репресії і отримавши у відповідь спротив з боку Української
повстанської армії (УПА). У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

 

14 кроків до відновлення незалежності

 

 

 

  1. Державницькі устремління українців не викорінили ні репресії
    комуністичної тоталітарної системи, ні Великий терор, ані Голодомор
    1932–1933 років, економічні та політичні експерименти. Наміри мати власну
    державу роками визрівали у творчості шістдесятників, у правозахисному й
    дисидентському рухах, у прагненнях мільйонів українців. 9 листопада 1976
    року засновано Українську громадську групу сприяння виконанню
    Гельсінських угод (Української гельсінської групи). Це була перша легальна
    правозахисна організація в Українській РСР, яка відіграла одну з ключових
    ролей у національно-визвольній боротьбі українського народу, розпочала
    ненасильницький, легальний і правовий шлях у здобутті Україною
    незалежності, становленні демократії, поваги до прав людини
    А вже наприкінці 1980-х – початку 1990-х років стрімко розвивався
    масовий національно-демократичний рух, на який суттєво вплинула, зокрема,
    аварія на Чорнобильській АЕС. Трагедія стала чинником активізації
    національного руху та відцентрових бажань політичних сил.
    2. На початку 1980-х років верхівка комуністичної партії СРСР
    розпочала “перебудову” – “косметичний ремонт” системи для виходу із
    глибокого застою. Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим
    і радянська імперія стала розпадатися… Навесні 1990-го проголосила
    незалежність Литва. Близькими до цього були Латвія й Естонія. 12 червня
    державний суверенітет задекларувала РРФСР. Прийняття російським
    парламентом цього акта призвело до того, що протистояння між керівниками
    СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним (на той час
    головою Верховної Ради Російської Федерації) досягла апогею. Відтак
    Горбачов зосереджувався не на подіях в Україні, а на нейтралізації головного
    опонента.
  2. Україна тим часом бурлила. Унаслідок демократизації і гласності
    множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність.
    Постало багато громадських організацій, спілок і товариств, метою яких була
    боротьба за ліквідацію монополії впливу комуністичної ідеології на суспільне
    життя. Широку популярність набули такі громадські об’єднання, як “Меморіал”,
    Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Студентське братство,
    Український культурологічний центр тощо. У вересні 1989 року виникла перша
    масова, фактично опозиційна до влади політична структура – Народний рух за
    перебудову, який набирав ваги. Просто на вулицях почала реєстрацію громадян УНР Українська міжпартійна асамблея (на кінець 1990-го зареєстрували близько 3 мільйонів).У серпні 1989 року під час походу козацькими місцями, організованого студентами Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка розпочав діяльність Ініціативний комітет зі створення Української студентської спілки (далі – УСС). Першою справжньою перевіркою її організаційних можливостей стала акція студентського єднання у лютому 1990 року. Спершу запланована як страйк, вона надалі проводилася у різноманітних формах – страйки, мітинги та пікети проводилися у вищих навчальних закладах Києва, Львова, Харкова, Чернівців, Дніпропетровська, Дніпродзержинська. Документи, зокрема відозви організаторів, свідчать, що студенти висували не лише економічні, а й політичні вимоги.
  3. В умовах лібералізації суспільного життя у березні 1990 року
    відбулися перші альтернативні вибори (коли до бюлетеня для голосування
    включено більше одного кандидата) до Верховної Ради УРСР і місцевих рад.
    Значного успіху на цих виборах досяг Демократичний блок. Опозиційним до
    комуністичного керівництва силам вдалося провести своїх представників і до
    місцевих рад. Вже в перший день засідання Верховної Ради дванадцятого скликання 15 травня виникло протистояння між двома таборами: так званою групою 239 (комуністичною більшістю “За суверенну Радянську Україну”) й опозиційним “Демократичним блоком” – Народною Радою, що складалася переважно з українських дисидентів. Таким чином, за підсумками виборів 1990 року Україна вперше отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради. Ідея незалежності України зазвучала в стінах законодавчого органу на повний голос.
  4. У цей період опозиційній Народній раді вдалося перебрати на себе
    політичну ініціативу і реалізувати сприятливі можливості для прийняття
    Декларації про державний суверенітет України. Вже 9 липня 1990 року лідер
    республіканських комуністів Володимир Івашко склав повноваження голови
    Верховної Ради УРСР. Це деморалізувало комуністичну більшість і дало
    можливість національно-демократичній опозиції 16 липня 1990 року оформити
    прагнення до самостійності в перший законодавчий акт – Декларацію про
    державний суверенітет України. Документ визначав державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність республіканської влади в межах території УРСР, незалежність і рівноправність у міжнародних зносинах.
    Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною.
    Верховна Рада Української РСР постановляла, що віднині від імені народу
    України може виступати тільки вона. Декларація утверджувала виключне право
    українського народу на володіння, користування та розпорядження
    національним багатством своєї країни. Йшлося про те, що УРСР має створити
    власні банки, а також самостійно формувати цінову, фінансову, митну та
    податкову системи, державний бюджет та контролювати використання його
    коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю.
    Наголошувалося також на проблемі екологічної безпеки. Проголошувалося
    право на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки.
    Українська держава перебрала право самостійно визначати порядок
    проходження військової служби громадянами Республіки. Задекларовано намір
    України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у
    військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не
    приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Водночас
    проголошувалося, що УРСР у повному обсязі відновлює міжнародний статус, а
    отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере
    участь у загальному європейському процесі та європейських структурах.
    Визнавався обов’язок державних органів влади забезпечувати національне
    культурне відродження українського народу, запровадження та функціонування
    української мови в усіх сферах суспільного життя. Крім того, усім
    національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право
    на вільний національний культурний розвиток. Проголошенням Декларації про державний суверенітет Україна розпочала новий етап боротьби за незалежну державу.
  5. Піком протистояння між комуністичним режимом ідемократичною опозицією стала акція протесту та голодування студентської молоді у Києві на площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності), відома як Революція на граніті. Особливістю цієї революції було
    те, що її рушійною силою були не політики, а студентська молодь.
    Ідея проведення акції протесту та голодування зародилася влітку 1990
    року в середовищі УСС в Києві. Задум швидко підхопило Студентське братство
    Львова. Було обрано співголів акції, якими стали: Олесь Доній (голова УСС
    Києва), Маркіян Іващишин (голова Студентського братства Львова), Олег
    Барков (голова УСС Дніпродзержинська). 11 вересня Верховна Рада УРСР прийняла рішення про заборону проведення будь-яких мітингів у відстані одного кілометру біля будівлі парламенту, однак 2 жовтня акція протесту все одно розпочалася і тривала до 17 жовтня 1990 року.
    Революція на граніті була першим успішним ненасильницьким
    політичним протестом проти чинної комуністичної влади в УРСР, переломним
    моментом в утвердженні незалежності України, а молоде покоління вже на
    початку 90-х років засвідчило своє бажання і відстояло право жити у вільній
    демократичній державі. Юнацький ентузіазм, помножений на чітку та
    продуману організацію акцій, дав змогу проявити неабиякий політичний
    потенціал українського молодіжного руху, який змусив рахуватися з собою і
    тодішніх компартійних можновладців, і досвідчених діячів опозиції.
    Акції громадянської непокори, які охопили Україну в жовтні 1990 року,
    заклали традиції проведення демократичних акцій протесту, подальшим
    виразником яких стала Помаранчева революція та Революція Гідності.
  6. У квітні 1991 року Президент СРСР Михайло Горбачов ініціював в
    Ново-Огарьово під Москвою переговори між керівниками 9 республік
    (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменії, Киргизії,
    Таджикистану і Азербайджану) про новий союзний договір. Його
    підписання планувалося на вересень–жовтень 1991 року на з’їзді народних
    депутатів СРСР. Представники національно-демократичної опозиції готувалися
    до акцій протесту з метою не допустити цього підписання. З іншого боку група
    найконсервативніших представників союзних спецслужб, компартійної,
    радянської та військової бюрократії вважали новий союзний договір надто
    ліберальним. Вони створили Державний комітет з надзвичайного стану
    (російською – ГКЧП) та 19 серпня 1991 року вчинили державний заколот,
    оголосивши запровадження надзвичайного стану та увівши в Москву війська.
    Народний рух України, Партія демократичного відродження України та
    інші демократичні сили закликали народ до непокори ГКЧП. Керівництво КПУ
    стало на бік заколотників. Але країною прокотилися акції на підтримку законно
    обраної влади та державного суверенітету.
    21 серпня заколот провалився. Спроба відновити тоталітарну радянську
    систему і згорнути демократичні процеси зазнала краху.
  7. 24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради
    Української РСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності
    України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346
    голоси було віддано “за” проголошення незалежності, і лише 1 – “проти”.
    Однак проголошення незалежності України не було випадковим явищем,
    зумовленим московським переворотом. Поразка ГКЧП лише пришвидшила
    момент формального проголошення (а з погляду історичної спадкоємності –
    відновлення) державної незалежності України. Цей процес відбувався мирно
    для України. Проте це не применшує закономірності й легітимності тієї
    історичної події. Проголошення державної незалежності Україною відіграло
    вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної
    тоталітарної системи.
  8. 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на
    підтвердження Акта проголошення незалежності України. Рішення щодо
    його проведення містилося в Постанові Верховної Ради Української РСР “Про
    проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року. Окремою
    постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року затвердили
    звернення до народу і текст бюлетеня, який включав текст Акта проголошення
    незалежності України і запитання: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення
    незалежності України?” із двома варіантами відповіді: “Так, підтверджую” або
    “Ні, не підтверджую”. Спеціальне звернення Верховної Ради України містило
    заклик до громадян України підтримати Акт проголошення незалежності
    України: “Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові
    незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і
    страждань, неволі, лихо засівало її – тож 1 грудня сама історія дає нам шанс,
    можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави,
    будівниками “власної хати”, де панують “своя правда, і сила, і воля”.
    Референдум відбувся в усіх регіонах України. У голосуванні взяли участь
    31 891 742 виборці, або 84,18 % тих, хто мав право брати участь у референдумі
    та виборах Президента України (37,8 млн громадян). На підтримку
    незалежності висловились 28 804 071 громадянин, або 90,32 % тих, хто брав
    участь у голосуванні. Референдум мав імперативний характер, його рішення
    було загальнообов’язковим та не потребувало окремого затвердження.
    Під час демократичного волевиявлення 1 грудня 1991 року Український
    народ підтвердив і засвідчив прагнення жити в суверенній державі. За
    підсумками референдуму були зміцнені правові засади державного
    суверенітету, створені умови для подальшого розгортання державотворчих
    процесів у незалежній Україні.
  9. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України, враховуючи
    необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони,
    відповідальність у підтриманні міжнародної стабільності, ухвалила Закон
    “Про Збройні Сили України”. Закон визначив правові засади організації,
    діяльності, дислокації, керівництва та управління Збройними Силами та
    окреслив головні функції – оборона нашої держави, захист її суверенітету,
    територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення стримування
    збройної агресії проти України та відсіч їй, охорони повітряного простору
    держави та підводного простору у межах територіального моря, участь у
    заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
  10. 28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія –
    прийняття Конституції України. Основний закон остаточно проголосив
    Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою
    державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив
    народовладдя. У вересні того ж року офіційно введено в обіг національну валюту – гривню, назва якої продовжувала традиції УНР і Русі.
    Очевидно, що проголошення незалежності України не було випадковим
    явищем, зумовленим тільки московським заколотом, організованим ГКЧП.
    Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.
  11. 4 вересня 1991 року над Верховною Радою України замайорів
    національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року Верховна Рада
    затвердила його як Державний Прапор нашої держави (стяг із двох
    рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із
    співвідношенням ширини до довжини 2:3). Дещо раніше, 15 січня того ж року,
    указом Президії Верховної Ради України втратив чинність гімн Української
    РСР, натомість затверджено музичну редакцію Державного гімну України,
    автором музики якої є М. М. Вербицький, і з 16 січня запроваджено повсюдне
    його виконання. 6 березня 2003 року парламент ухвалив Закон “Про Державний
    Гімн України”, у якому затвердив Державним Гімном пісню “Ще не вмерла
    України і слава, і воля” зі зміненою першою строфою.
    Тризуб як малий державний герб затверджений 19 лютого 1992-го
    Постановою Верховної Ради України (разом із доданими зображеннями).
    22 серпня 1992-го в Маріїнському палаці Президент Державного Центру
    УНР Микола Плав’юк передав атрибути державної влади УНР (прапор,
    державну печатку та президентські клейноди) і повноваження першому
    Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку. Таким чином уряд УНР в
    екзилі припинив існування.

 

 

  1. У подальшому десятилітті в Україні формувалося громадянське
    суспільство. Вінцем процесу стала “Помаранчева революція” 2004 року
    масові акції протесту, викликані тотальними фальсифікаціями на
    президентських виборах на користь провладного кандидата Віктора
    Януковича. Прибічники опозиційного кандидата Віктора Ющенка та партії
    “Наша Україна” гуртувалися під помаранчевою символікою, тож події
    отримали відповідну назву. Перемога лідера протестів надала українству новий
    імпульс для творення власної держави. Події 2004 року стали прикладом
    безкровної революції за право на чесні вибори – не лише Глави держави, а й
    демократичного європейського, а не російського євразійського вектору
    розвитку.
  2. У 2013–2014 роках під час Революції Гідності українці відстояли
    ще й європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за
    нього як за право самостійного вибору та свободи. Натомість Росія,
    втративши можливість контролювати та використовувати нашу державу,
    вдалася до злочинної військової агресії. Вона окупувала Крим і окремі території
    східних областей України. У 2014-му Збройні Сили України зупинили вторгнення російської регулярної армії та зберегли державність. І нині ми не лише чинимо опір Росії, але й перемагаємо її – як силою зброї на фронті, так і на дипломатичному напрямі. Попри перевагу ворога, українці зупинили агресора і продовжують рух в напрямі європейської інтеграції.

 

 

За матеріалами

Українського інституту

національної пам’яті

Поділитися в соц.мережах:

Останні новини

Всі новини
20.09.2021

Обслуговування 14 жовтня

Увага! 14 жовтня екскурсійне обслуговування на об`єктах та територією Заповідника не проводиться!

Читати повністю
16.09.2021

Національний заповідник «Хортиця» офіційно приєднався до Міжвідомчої мережі регіонального орнітологічного моніторингу

У 2021 р. Національний заповідник «Хортиця» офіційно приєднався до Меморандуму про взаємодію між науковими, навчальними та громадськими організаціями у рамках Міжвідомчої мережі регіонального орнітологічного моніторингу (РОМ) на півдні України. Програма...

Читати повністю
15.09.2021

Експедиція Національного заповідника «Хортиця» на території пам’ятки національного значення “Кам’янська Січ”.

Наприкінці літа 2021 року експедицією Національного заповідника «Хортиця» було проведено дослідження на території пам’ятки національного значення – Кам’янська Січ. Як і в минулі роки, експедиція мала охороно-досліджуваний характер. Пам’ятка знаходиться...

Читати повністю