Археологія Хортиці в цифрах і фактах

Археологія Хортиці в цифрах і фактах

Перші розвідувальні дослідження на острові Хортиця пов’язані з діяльністю Я. Новицького. В Одеському віснику за 1876 р. він пише: «В одному з ярів … вдалося відрити половину великої глиняної миски; в іншому – невеликі ножиці, шматочок свинцю в 1½ фунти вагою, ковальські щипці і кілька дрібниць, переважно іржавих; у третьому – кілька шматків заліза».

З того часу на Хортиці і навколишніх островах було розкопано 19965 м² або менше 0,1% усієї площі. Наочно це можна порівняти з територією ІКК «Запорозька Січ», що на перший погляд не багато. Та це було гігантським кроком вперед, адже за півтора століття археологія зі збиральництва антикварних рідкостей перетворилась у повноцінну науку. Були знайдені десятки пам’яток, про які ніхто не здогадувався.

У червні 1878 р. почалися розкопки Вільяма Беренштама, що охопили найбільші курганні могильники у центральній частині Хортиці. Він не досліджував кургани у сучасному розумінні археологічної практики, а вибирав центральну частину, намагаючись швидко дістатись до предметів пошуку. Це співвідноситься з методикою археології того часу.

В 1904-1908 рр. перші відносно регулярні розкопки провів Я. Новицький, вивчаючи курганні групи і розширюючи сектор досліджень на північ. Він же першим звернув увагу на пам’ятки російсько-турецької війни 1736-1739 рр., а саме кладовища і військові табори, зокрема, дослідив територію штаб-квартири генерал-майора фон-Брадке 1738-1739 рр. Новицький також збирав відомості у місцевих мешканців і проводив візуальні пошуки «під ногами».

Початком класичної археології стала діяльність Дніпробудівської експедиції. Почалися пошарові дослідження курганів та залишків поселень біля б. Ганнівки і на о. Середній Стіг із детальною фіксацією матеріалу. Площа досліджень тільки за 1928 р. перевищила попередні.

Дослідження 30-х рр. носили охоронний характер, оскільки на Хортиці з’являється міська інфраструктура – дороги, профілакторії, експериментальне господарство і цілий інститут. Розкопки у 1937 р. проводяться під керівництвом В. Камінського, який тоді працював у Музеї Дніпробуду. Акцент робиться на поодиноких курганних об’єктах. Етап завершується експедицією Л. Макаревича, який вперше звернув увагу на козацькі старожитності. Почалися розкопки на о. Мала Хортиця. Позитивних результатів вони не дали, а самі матеріали були втрачені в роки Другої світової війни. У 1937 р. В. Камінський був заарештований і провів 15 років у радянських таборах.

Наступні 40 років майже усі дослідження були спрямовані на пам’ятки російсько-турецької війни 1736-1739 рр. Головним мотивом цього були пошуки слідів запорозького козацтва. Величезний Хортицький ретраншемент і участь у його будівництві запорожців давали таку можливість навіть тоді, коли ця тема була під забороною. Перші такі роботи в червні 1941 р. проводить київська експедиція під керівництвом Л. Макаревича на о. Байда.

Розкопки на Хортиці в післявоєнний період до створення заповідника (1949-1963) пов’язані з ім’ям співробітника Запорізького краєзнавчого музею В. Пешанова. Не дивлячись на цензуру, він цілеспрямовано шукав сліди запорожців, продовжував вивчати Хортицький ретраншемент, припускаючи, що в його основі лежать більш ранні козацькі укріплення. Він співвідніс укріплення 1737 р. із рештками замка Вишневецького, вказуючи, що фортеця є цінною пам’яткою військового мистецтва XVI ст.

Новий етап розпочався зі створенням історико-культурного заповідника. Експедиції стали постійними і регулярними. У 1968 р. загоном Р. Юри було охоплено відразу сім об’єктів, пов’язаних із козацтвом. Він продовжує пошуки «городка» Вишневецького на о. Байда і знаходить його шар під фортецею XVIII ст. З 1976 р. на Хортиці працює дві експедиції під керівництвом А. Сокульського і Н. Козачок. Досліджується середньовічне поселення у південній частині Хортиці.

Н. Козачок робить ставку на дослідження узбережжя і виявляє кілька нових пам’яток від доби енеоліту до XVIII ст., зокрема,  запорозькі зимівники. В. Іллінському, слідом за Юрою, вдається підтвердити наявність шару XVI ст. на о. Байда і пов’язати його з «городком» Д. Вишневецького.

З 1987 р. розкопки стають щорічними. Цей етап характеризується збільшенням зон досліджень і одночасних експедицій. Відновлюються щорічні розкопки на о. Байда, починаються розкопки у б. Молоднязі і на Совутиній скелі, регулярні розвідки на нових ділянках.

В 1994-2005 рр. польові дослідження продовжують молоді співробітники: М. Остапенко, Д. Кобалія та О. Тубольцев. Наприкінці 90-х рр. М. Остапенко проводить повторні невеликі розвідки середньовічного поселення на півдні острова, а в першій половині десятиріччя поблизу закладає розкопи В. Іллінський. На початку 90-х рр. ХХ ст. на Хортиці вивчається ще кілька середньовічних об’єктів в районі балок Корнійчиха і Наумова. На початку другої декади цього століття межі черняхівського поселення біля Корнійчихи намагається прослідкувати Д. Никоненко – він закладає тут кілька шурфів. Розкопками на о. Байда керує С. Пустовалов, співробітник Інституту археології НАН України. Досліджується до 6 об’єктів за сезон, але площа розкопок зменшується. З 2001 р. під керівництвом О. Тубольцева починаються багаторічні дослідження пам’ятки доби бронзи «Генералка-2». Вони ведуться силами громадської організації «Нова археологічна школа».

Зростання обсягів у 2003 р. пов’язане з початком будівництва мостів через р. Дніпро (розкопки біля б. Ганнівка) і плануванням ділянки під ІКК «Запорозька Січ» (переважно розкопки на території першої курганної групи).

У 2005 р. обсяги розкопок різко збільшуються. За рік на 13 ділянках працює відразу п’ять експедицій, включно з київськими фахівцями.

У 2008 р. розпочалася економічна криза і фінансування робіт припинилося. Характерні відносно невеликі масштаби дослідження. Акцент зміщується у бік розвідок. Почався активний пошук запорозьких пам’яток, продовжуються розкопки біля б. Генералка. Дослідники, в число яких вливаються представники нового покоління Д. Никоненко і А. Волков, акцентують увагу не на обсягах, а на якості робіт. З 2016 р. повсюдно застосовується тривимірна зйомка за допомогою дронів. Важливими стали розкопки палеолітичної стоянки Міра під Каневським (керівники В. Степанчук і В. Коєн), в якій запорізькі археологи переймали унікальний досвід. У межах загальнодержавної програми музеєфікації об’єктів культурного надбання під керівництвом Міністерства культури України було досліджено 2589 м² на п’яти ділянках, зокрема, лінії укріплень 1736 р. і на першій курганній групі.

Цікавість до пам’яток ХIХ-ХХ ст., включаючи період Другої світової війни, на Хортиці з’явилася не так давно. Планомірні роботи у цьому напрямі були розпочаті у 2018 р. Приводом стала необхідність датування кількох польових таборів, рештки яких збереглись у північній частині острову. З 2012 р. ведеться робота з картографії наземних об’єктів 1941-1943 рр.

Обстеження Хортиці є нерівномірним. В північній частині археологічних робіт було більше (зі співвідношенням близько 3,5:1), і концентрувалися вони, як правило, на узбережжі або на вододілах. Дослідження прибережних ділянок пов’язані з концентрацією тут давніх поселень та руйнуванням берегу, що приводило до оголення культурних пластів. Роботи на вододілах і висотах зумовлені наявністю тут добре видимих курганних груп оком. До того ж цінні артефакти, як правило, знаходять саме у поховальних пам’ятках, тому береги почали вивчати пізніше – з другої чверті ХХ ст.

Деякі ділянки ще очікують на увагу. Зокрема, майже невивченим районом є велика плавнева частина. Можливо, саме тут слід шукати Запорозьку Січ?

Хто працював на Хортиці, ким були ці люди і що вдалося кожному з них? Більшість запорізьких археологів здійснювали роботи на різночасових пам’ятках. Н. Козачок працювала переважно на поселенських об’єктах. В. Іллінський досліджував також фортифікаційні і поховальні комплекси, але віддавав перевагу роботі на о. Байда. А. Сокульський є лідером у дослідженні пам’яток середньовіччя, С. Пустовалов – пам’яток запорозького козацтва. Об’єкти скіфського часу найбільше досліджували М. Остапенко і Д. Никоненко, пам’ятки доби бронзи – Д. Кобалія та Н. Гаврилюк. Більш ранні об’єкти часів енеоліту на о. Середній Стіг вивчав А. Добровольський.

У статті згадані археологи, які проводили самостійні експедиції. Всього 25 чоловік. Та свій внесок зробили і ті, хто займався розвідками, брав участь у роботах, допомагав в організації експедицій. Багато пам’яток були виявлені саме такими людьми. Серед них: О. Штепа, О. Каряка, Д. Гришко, О. Власов, Ю. Вілінов, Е. Середа, Т. Конрад, Ю. Мазурик, В. Степанчук, П. Кравчук, Т. Шелеметьєва та інші.

Тож в динаміці археологічних досліджень виділяємо три етапи. Перший – з кінця ХІХ ст. і до створення заповідника, для нього характерний несистемний характер робіт; другий – з початку 70-х рр. до 1987 р., коли роботи стають регулярними; і третій, який продовжується до цього часу. На останньому етапі дослідження охоплюють всю територію заповідника, йде постійний пошук нових об’єктів. Акцент робиться на збільшенні лабораторної складової, вилучення зразків і точному датуванні. Вважається, що розкопувати пам’ятку повністю немає необхідності. Майбутні дослідження будуть включати і постановку нових питань, відповісти на які можливо буде лише за допомогою методик, під них розроблених.

Розташування розкопок на території Заповідника у об’ємах у кв. м.

Група археологів Дніпровської експедиції: нижній ряд: П.А. Козар, М.О. Міллер, Д.І. Яворницький, А.В. Добровольський, В.А. Грінченко; верхній ряд: фотограф Е. І. Федорович, невизначена особа, студенти В.С. Соляник. Л.А. Пасько (?), П. Ковтун. 1929 р.

В. Камінський

Р. Юра

Е. Спінов та О. Бодянський (праворуч) під час гідроархеологічної експедиції у Наумовій балці, 1979 р.

Експедиція на о. Байда у 1991 році. Верхній ряд зліва направо: М. Остапенко, О. Каряка, Н. Козачок, С. Пустовалов, В. Іллінський, члени археологічного гуртка ОСЮТур

Н. Козачок (ліворуч друга) та С. Пустовалов (у центрі) з фахівцями ОСЮТур розглядають срібну польську монету XVI ст. на о. Байда. 1991 р.

М. Остапенко. 90-ті роки ХХ ст.

Розкопки на Совутиній скелі у 1995 році

Кромлехи доби бронзи на ділянці курганної першої групи

Юрій Расамакін під час розкопок комплексу кромехів

Надія Гаврилюк на розкопках Першої курганної групи у 2005 році

О. Тубольцев з вихованцями Нової археологічної школи у 2018 році

Автор: Дмитро Кобалія, завідувач відділу охорони пам’яток історії, археології та природи, к.і.н.

Адаптація тексту: Ірина Жакова, старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу, к.і.н., Вячеслав Саричев, учений секретар Національного заповідника “Хортиця”, к.і.н.

to be continued

Знайдений старовинний човен на острові Хортиця