ЯК КОЗАКИ ЧАС ВИМІРЮВАЛИ ЧАСТИНА 2

ЯК КОЗАКИ ЧАС ВИМІРЮВАЛИ ЧАСТИНА 2

В попередньому дописі ми розповідали про вимірювання часу козаками у XVI ст. А що ж було в пізніші часи?
Про це можна дізнатися із багатьох писемних джерел, передусім, щоденниках та описах майна. Годинники зустрічаються під назвами: дзигарок, дзегар/дзиґар, зигарок, часи. На жаль, не простежується зв’язку між різними найменуваннями годинників та їхніми типами.
У XVIII ст. у Європі були поширені наступні типи годинників: наручні, кишенькові, настінні, підлогові, консольні, каретні, камінні.
В козацько-старшинському повсякденні вживали кишенькові та настінні. Кишенькові годинники були доволі різноманітні: «статусні» – золоті та срібні; годинники з портретами; годинники кишенькові у футлярі; і, вірогідно, звичайні кишенькові – про це свідчить різна вартість годинників. Не повністю дослідженим є питання існування кишенькових годинників з боєм, щодо існування таких годинників є непряма інформація в Щоденнику Я. Марковича.
Козацька старшина носила кишенькові годинники кількома способами: в кишені в футлярі (один бік якого міг бути скляним); в кишені з додатковим кріпленням стрічкою чи ланцюжком.
Настінні годинники також були доволі різноманітні: з боєм і без, з гирьками і без них, в футлярах і відкритого типу, відкриті або закриті (мається на увазі доступ до годинника).
В описі майна померлої Параскеви Сулими (дружини полковника Семена Сулими) вказано, що в кімнаті розміщувалися настінні «часи» з курантами. Сам годинник був у футлярі, ймовірно, дерев’яному, який до того ж був розфарбований. Футляр зачинявся на замок.
В описі конфіскованого у Полуботка майна також згадуються годинники: у чернігівському дворі Полуботків, де побудовані кам’яні палати, в одній із горниць був настінний годинник. Ще один настінний годинник розміщувався у кімнаті при світлиці.
У письмових джерелах також міститься перелік проблем, з якими часто зіштовхувалися власники годинників. Найпоширенішою була постійна необхідність корекції показу часу. Тобто, годинники починали спішити або відставати. Крім того, вони потребували періодичного чищення механізму. Доволі частим було загублення ключів, якими заводили годинники, тому, відповідно до попиту, у вільному продажу за помірну ціну були наявні ключики.
Постійна необхідність обслуговування потребувала спеціально навчених професіоналів. У першій половині XVIII ст. обслуговуванням годинників займалися здебільшого ченці в монастирях, проте з часом з’являються майстри-годинникарі.
Годинники купували на базарах, замовляли у купців та годинникарів. На ринку були поширені як місцеві годинники, так і імпортні, головним чином із Західної Європи. У М. Ханенка є згадка про купівлю англійського годинника.
Тож козацька старшина була провідною верствою українського народу, через яку українці отримували найновіші на той час технологічні новинки та загальносвітові тенденції.
(за матеріалами заввідділом музейних комунікацій Національного заповідника «Хортиця» О.Кравцової)
Ілюстрації:
1-2. Англійський годинник ХVІІІ ст. «Spencer Perkins» з Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського