КОЛОНІЯ ІНЗЕЛЬ ХОРТИЦЯ. ПОЧАТОК…

16.04.2020

КОЛОНІЯ ІНЗЕЛЬ ХОРТИЦЯ. ПОЧАТОК…

У липні 1789 р. перша група поселенців, що складалася з 228 фламандських та фризьких менонітських родин, прибула з Данцигу (нині м. Гданськ, Польща) до Хортицького урочища. У 1790 р. вони заснували перші вісім поселень, які увійшли до складу Хортицького менонітського округу. Найпершою була колонія Інзель Хортиця, яка стала однією з материнських колоній усіх менонітських поселень Російської імперії. Село отримало назву острова, на якому розташувалося.
Селище Інзель Хортицю, (поміж собою люди називали його Капм), заселили 12 прибулих з Пруссії родин, серед яких була й родина делегата, що першим приїжджав на оглядини землі – Якоба Хьопнера.
На першому етапі, перебування менонітів на запорозьких землях було досить складним. Більшість із них належала до бідних прошарків і, прибувши до Хортицького урочища, не знайшла там нічого, окрім декількох напівзруйнованих хат. Власних коштів
перші переселенці не мали, а більшість майна, що везли із собою, дорогою була втрачена. За таких обставин, вони спочатку й не думали про будівництво нових садиб і протягом перших чотирьох років були вимушені жити в землянках, частина прибулих розмістилася в Олександрівській фортеці.
Заможні емігранти, які складали невеликий прошарок колоністів Хортиці, скоріш за все були дрібними фермерами, оскільки, згідно документів, вони привезли з Данцига велику кількість худоби. Збереглися тексти клопотання депутата Хьопнера про
приведення мінімум 400 коней та значної кількості великої рогатої худоби. Окрім того, подальші переписи худоби (всього 1797 переписів) вказують на велику кількість овець, коней, свиней усього через кілька років після поселення на острові.
Острів-Хортицька колонія мала в плані основну вулицю, яка проходила паралельно Дніпра, – уздовж вулиці розміщувалися садиби, утворюючи село. «От колонии во всю ширину острова проложена дорога, обсаженная деревьями, к перевозу на правый берег
Днепра, где неподалеку лежит большая Хортица (Розенталь), – место главного управления всего округа».
В архівних матеріалах можна знайти багато яскравих описів життя колонії та її мешканців. «У цьому селі було лише ряд будинків, а на іншому боці вулиці розкинувся могутній Дніпро. Сади навпроти вулиці були значно нижчі, ніж будинки села. Земля була
вологою, і тому квіти, чагарники і «смугаста трава» росли настільки пишно, що остання зростала до 25 дюймів висоти та була окрасою всього саду… Також росли тут різноманітні лілії та тюльпани з дуже високими стеблами. У деяких садах стояла альтанка,
переплетена диким виноградом. Неподалік знаходилися господарські будівлі, а за ними піднімалася довга, не дуже крута гора… На схилі цієї гори посадили фруктові дерева, що освітлювалися вранішнім сонцем, завдяки чому вже дозрілі плоди були червонощокими. Росли найрізноманітніші сорти дерев: груші, сливи, абрикоси, яблука, персики, волоські
горіхи та найкращі сорти винограду».
Нащадки колоністів писали про те, що в колонії було діюче джерело («фонтан»), яке знаходилося «у долині між садом і невеликим посадженим лісом». На краю селища стояв вітряк, досить типової для Півдня України конструкції. Цей млин, побудований
Генріхом Боком, у згорів 1917 р. В колонії функціонувала школа, проте не було церкви.
Якщо в описах менонітських садиб можна зустріти деякі розбіжності, то всі сучасники одностайні у питаннях, щодо благоустрою селищ Хортицької колонії та працелюбності їх мешканців, – усі відмічають велику охайність та впорядкованість
менонітських обійсть: «…я по берегам Днепра нигде не видел такого довольства и трудолюбия, как у колонистов Хортицкого округа»; «Хозяйство у менонистов поставлено образцово… Менонисты предусмотрительны, трудолюбивы, образованы, любят порядок и чистоту…»; «Меннонисты почти все вообще в домашней жизни порядочны и опрятны, в нравственной трезвы и честны, а в домоводстве прилежны и старательны…»; «…здесь масса зелени, красивые каменные и черепичные ограды, большие удобные усадьбы, отлично построенные дома, всякие хозяйственные постройки и чистота завидная,
идеальная».
Треба зазначити, що переселенці мали надію утвердити свій звичний спосіб життя на нових територіях, проте, зіткнулися із незвичними умовами: замість ферм голландського типу розкинутих на великих територіях, де кожен селянин мав ділянку
землі та власне господарське подвір’я, російський уряд запропонував оселятися у компактних селах, мотивуючи необхідністю постійного захисту від мародерів. Проте, це не завадило колоністам принести із собою на нові території не лише архітектурні традиції, але й німецький уклад життя. «І не тільки люди, їхня поведінка, мова, одяг, житла та меблі були німецьким… Поля розбиті та оброблені точнісінько на німецький манер…».
За словами О. Афанасьєва-Чужбинського, «В настоящее время на этом острове, заключающем 3000 десятин земли, процветает хорошенькая колония… Растительность здесь довольно богата. Впрочем, трудолюбие и заботливость менонистов создали здесь
лес, покрыв красною лозою пространство 115 десятин сыпучего песку. Хотя этот лес и довольно жалок, потому что состоит из насаждений одной красной лозы, однако все же приятнее вместо голой и бесплодной песчаной степи встречать кустарник, который
впрочем приносит еще и небольшую пользу. В двух местах даже посеяны сосны для опыта, и опыт удался превосходно, ибо небольшие сосновые рощицы разрослись очень хорошо… В этой колонии можно видеть дома, построенные первыми поселенцами, и многие вещи, вывезенные из Пруссии…».
Більшість перших будівель, що з’явилися у Острів-Хортицькій колонії, були, по суті, або наметами, прив’язаними до возів, або обкладеними дерном землянками із солом’яними дахами. Ті, хто спромігся дістати трохи будівельного лісу, зводили
невеличкі тимчасові зруби. Невдовзі розпочинається будівництво постійного житла, стіни якого робили із суміші глини та соломи, дах вкривали солом’яною стріхою. Житло, найчастіше, складалося з двох кімнат. Подвір’я огороджували простим частоколом.
Згодом почали зводити більш складні будівлі із квадратних колод, викладених зрубом. Стайні та стодоли мали дерев’яну конструкцію, а стіни вкривали вертикальною дерев’яною обшивкою. Перші будинки в своїй основі мали дерев’яний каркас – зводилися з вертикальних колод із пазами, проміжки заповнювали брусками, що мали шипи, і які вкладали горизонтально. Дах укривали житньою соломою. Подорожуючи Хортицькою колонією у 1838 р., К. де Гелл так описував побачене:
«Дома одноэтажные, деревянные… с высокими крышами. Их частично оштукатуренные стены, их резные дымоходы, а также красивые соломенные крыши… создают приятное впечатление, особенно если смотреть сквозь зелень садов, которые их окружают. Они были практически одинаковые, даже в наименьших деталях, и только некоторые выделяются немного другим цветом, резьбой или более утонченной оградой садов».
У Військово-статистичному огляді Російської імперії за 1843 р. значилося, що кожен колоніст міг отримати дозвіл на будівництво садиби лише в тому випадку, якщо мешканці общини були згодні поручитися за нього (сума «поручительства» складала
400 рублів асигнаціями) і якщо він давав підписку про те, що зобов’язується на своїй ділянці висаджувати дерева. До речі, цей пункт був обов’язковим для виконання. Якщо ж община не висловлювала довіри, то колоніст мусив лишатися простим робітником.
У щоденниках переселенців зустрічається інформація про те, як у 1846 р. адміністрацією району була прийнята постанова, що всі огорожі, фронтони, дерев`яна фурнітура та ін. мали бути пофарбовані єдиним кольором. Меноніти вибирали, переважно, неяскраві тони. Стіни штукатурили та білили вапном, солом’яний дах вкладали в декілька шарів і в тій, досить товстій стрісі, жили горобці.
Оскільки менонітські садиби досить часто потерпали від пожеж та повеней, відбуваються зміни в їх будівництві та облаштуванні, з’являється певний стандарт. Найкращим вважався будинок, зроблений з випаленої червоної цегли та вкритий глиняною черепицею. Усі будинки мали однакову кам’яну кладку, а саме: першу цеглину клали у довжину, уздовж стіни, а наступну – упоперек. Ті цеглини, що лежали вздовж стін, зміцнювали їх у довжину, а поперечні надавали міцності стінам по ширині. Такий
принцип голландської кладки (в Німеччині цю систему називали готичною) надавав надзвичайну міцність спорудам. До кінця 1870 р. більшість старих споруд були перебудовані на цегляно-черепичні, чому сприяла робота цегляного заводу на території
колонії. Від того часу будинки та їх оздоблення майже не змінювалися. Наприкінці ХІХ ст. будинки почали зводити більшими, їхні стіни, як і стіни стодол, були цегляними та оздобленими.
Типовий менонітський будинок – будівля з якісної червоної цегли, верхні частини стін орнаментовані цеглою, велике горище з двома віконечками, невеликий ґанок. Саме такий будинок до сьогодні зберігся на території колишньої колонії. Про нього
і буде наша подальша розповідь.

Місце розташування колонії зі схилів балки Ганнівки на Хортиці

Фасад менонітського будинку

Черпичний дах менонітського будинку

 

За матеріалами молодшого нукового співробітника відділу історії Олени Пачковської

Поділитися в соц.мережах:

Останні новини

Всі новини
17.09.2020

Режим роботи 18 вересня 2020

Увага! З технічних причин Музейні студії "Місто за порогами" та "Музей судноплавства" тимчасово не будуть працювати 18 вересня. Приносимо свої вибачення за доставлені незручності! Але знайте, що ми завжди раді...

Читати повністю
10.09.2020

Режим роботи “Запорозької Січі” 18 та 20 вересня

Шановні відвідувачі, доводимо до Вашого відома інформацію про роботу історико-культурного комплексу "Запорозька Січ" 18 та 20 вересня: 18 вересня(п'ятниця): туристичний об'єкт працює з 9:30 до 13:00;  20 вересня(неділя) : туристичний...

Читати повністю
23.08.2020

День Прапора на Хортиці (ФОТО)

Согодні в День Державного Прапора України над Хортицею урочисто підняли блакитно-жовтий стяг.

Читати повністю