«Козацька люлька – добра думка»

«Козацька люлька – добра думка»

Відгадайте загадку: кажуть, якщо козак загубив цю річ з ним станеться лихо?

Всім відома українська народна пісня “Ой на горі та й женці жнуть”, в якій згадується Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку. Дійсно, багато козаків цінували люльку на рівні з добрим конем і гострою шаблею.
Ви багато бачили люльок у музеях нашої країни і світу. На історико-культурному комплексі “Запорозькій Січ”, цьому атрибуту козака присвячена окрема виставка глиняних люльок.
А чи знаєте ви, що у козаків крім глиняних люльок були і дерев’яні?
Люльки виготовлені з деревини відомі набагато менше, бо деревина має ряд недоліків: вона більше нагрівається, швидко насичується вологою та має специфічний запах, який впливає на смак тютюну. Щоб уникнути гіркого присмаку, дерев’яну трубку всередині оздоблювали металевим циліндром. Взагалі, люльки з дерева мали спільний недолік – від впливу тепла і тютюну вони досить швидко вигорали. Дуже часто такі люльки називали «смольками».
З яких порід дерев виготовляли люльки? За народними повір’ями, у жодному разі не можна було різати люльки з осики – проклятого дерева, на якому завісився Іуда. Не можна було також виготовляти люльки з дуба – дерева, священного для всіх слов’янських народностей. Сосна та ялина – також не підходила, бо мають власний сильний запах деревини. А от нарости на дереві, які називаються бріар або кап – зберігає повний нейтралітет у смаку та властивості матеріалу, тому частіше за все з нього і вирізали люльки.
А тепер, зупинимось на найцікавіших люльках з фондової колекції Національного заповідника “Хортиця”.
Найбільш ранні дві дерев’яні люльки в музейній колекції датуються 1735-1739 рр. і були знайдені випадково збирачем старовини Василем Сосновським. Виготовлені вони з дерев’яного наросту – капу.
Дуже цікава люлька, якій близько 300 років надійшла в фондову колекцію заповідника у 2013 р. з Черкаської області. Вона унікальна тим, що в комплекті повністю збереглись всі металеві елементи. Після її реставрації співробітником заповідника Дмитром Гришком, було виявлено, що чашечка інкрустована металевими цвяшками і, на відміну від загальної практики використання в конструкції дерев’яних люльок карбованих та гнутих металевих елементів, тут металева накладка та кришка були відлиті окремо.
У козаків були не тільки маленькі за розмірами люльки, які ще називали “носогрійками”. Існували й величезні. Вони виготовлялися з дерева, пінки та кістки та оздоблювалися дорогоцінними металами і каменями, а в козацькому середовищі їх називали «обчиськими».
Подібна люлька, яка зберігається у фондах Національного заповідника “Хортиця”, датується 18 ст.. Виготовлена вона з суцільного шматка капу, і складається з трубки та дерев’яної кришки. Для того, щоб менше вигорала поверхня люльки, тютюнова камера зроблена з металевою циліндричною вставкою. На поверхні чашечки та тулійки з двох сторін можна побачити рельєфне зображення – вершника з вусами в профіль, який сидить в сідлі вершки на коні. В руках перед обличчям він тримає, можливо, палаш вістрям в гору.
Для козаків, ми ні в якому разі не рекламуємо тютюнопаління, люлька була потрібна не для швидкого отримання дози нікотину, а задля відпочинку, лікування і просто приємного проведення часу. Так, як тютюн, що вирощували на території України був сильним, казали “аж горло дере”, до нього додавали запашні трави: любисток, м’яту, полинь, материнку, гостролист, валеріану тощо.

https://www.youtube.com/watch?v=0q_yWVeC_rI