Про мортири, шуфли, прибійники, банники, фальконети, пижовники та правила

Про мортири, шуфли, прибійники, банники, фальконети, пижовники та правила

Козаки називали пушкарнею будівлю в якій зберігали речі пов’язані із запорозькою артилерією. Запорізьке військо мало невелику за кількістю, але добру артилерію («армату»). Вона складалася з «армат» (гармат), «фальконетів», гаубиць (камнеметів) та «можжир» (мортир). «Арматами» називали артилерійську зброю, що мала довжину ствола 20 і більше калібрів. Наші 6 чавунних гармат розміщенні за межами приміщення пушкарні на дерев’яному помості, вони трифунтового калібру. «Фальконетами» (в перекладі соколик, або сокольонок) називали дрібнокаліберну артилерійську зброю довжина ствола яких була менше ніж у гармат.

В нашій пушкарні можна побачити три  види фальконетів, які різняться між собою калібром, довжиною ствола та деякими конструктивними особливостями (деякі мають дельфіни спеціальні скоби які відливалися разом з гарматою і слугували для підйому гармати). Один з наших фальконетів є оригінальним предметом, що використовувався в часи російсько-турецької війни 1735-1739 років на судах дніпровської флотилії. Знайдено цю унікальну річ у Старому Дніпрі.

Гаубицями, або гафуницями називали гармати з довжиною ствола, яка дорівнювала 5-8 калібрам. Інша назва такої гарматки дробовик. Спочатку така зброя стріляла купами каміння, а надалі невеликими рубаними шматками заліза (картеччю).

Мортирами називали короткоствольні (3-5 калібрів) гармати, що випускали снаряд по навісній траєкторії. Мортири мали вигляд ступи (до речі назва мортири походить від французького слова, що означає ступу). Слід додати, що бронзові мортири, що були пошкоджені і не використовувалися як артилерійська зброя, могли використовуватися як ступи в яких подрібнювалися та змішувалися інгредієнти, що входили до складу пороху.

Легкий, рухливий характер запорізької артилерії визначався необхідністю швидких пересувань на широких просторах, а також невеликими розмірами суден, які не змогли б витримати великого вантажу. Свій артилерійський парк, який поставлявся російським урядом, запорожці поповнювали гарматами, захопленими у турків і татар.

Артилерійські стволи під час бойових дій розміщувалися на лафетах. В нашій пушкарні можна побачити фальконет на колісному польовому лафеті, гаубицю (дробовик) на фортечному лафеті. Крім того, два наші фальконета розміщені на колодах за допомогою вертлюгів. Останні виглядають як металевий стрижень з вилкою у горі, що має гнізда для гарматних цапф. Цапфами в свою чергу називають циліндричні опірні пристрої у вигляді полувісей, за допомогою яких гарматний ствол спирався на верхню частину лафета.

В нашій пушкарні можна побачити різні види снарядів, що використовувалися в тогочасній артилерії. Це і відлиті чавуні ядра у вигляді куль, і чавунні кулі з порожниною у середині, що називалися в ті часи в залежності від ваги бомбами або гранатами (граната мала вагу до 1 пуда, або 16 кг, бомба – більше пуда). Наша бомба, яку ви можите побачите в експозиції, є оригінальним предметом часі російсько-турецької війни 1735-1739 років. Гранати і бомби начинялися порохом у отвір вставлялася трубка заповнена порохом, який підпалювався в каналі ствола. Крім того, серед снарядів можна побачити і кам’яне оригінальне ядро. Подібні заряди використовувалися на початку  епохи артилерії. Серед представлених в нашій експозиції снарядів є і рубана картеч (на столі). Іноді снаряди разом з потрібною кількістю пороху, що називалася зарядом, зашивалися у так звані картузи (дане слово перекладається як мішок). Останні також представлені в нашій експозиції.

Обслуговували тогочасні гармати предмети, копії яких представлені у нас. Серед останніх ви можете побачити: шуфли (совки), прибійники, банники, пижовники та правила. Шуфлами відмірялася необхідна для одого пострілу кількість пороху та надсилалася до ствола гармати. Шуфли виготовляли з дерева та мідного листа. Прибійники складалися з стрижня та так званої шишки. Прибійником ущільнювали заряд, снаряд, пижи (пижи виготовлені з сіна, паклі або з дерева, вставлялися після заряду та снаряду з метою ущільнення останніх та недопущення втрати порохових газів) у гарматі. Банниками прочищали канал ствола гармати після пострілу. Останній нагадував прибійник, шишка якого обшивалася клаптем баранячої шкіри з вовною. Пижовниками, що певною мірою нагадували штопор, видаляли пижі з гармати коли останню потрібно було розрядити. Правилами називали залізні ломи, або дерев’яні ричаги окуті металом. Даними предметами наводили ствол гармати на ціль. Залізні правила, які ви бачите в нашій пушкарні є оригінальними речами часів російсько-турецької війни, про яку ми згадували раніше.

В інтер’єрі нашої пушкарні можна побачити багато речей, що на перший погляд мають господарське призначення, не пов’язане з військовою справою: казан, ступи, вагани, сито. Слід сказати, що такі речі також використовувалися у арсеналах тих часів, за їх допомогою виготовляли селітру, основну складову частину чорного пороху, та і сам порох (до складу пороху входили крім селітри сірка та вугілля). До речі російський офіцер князь С. Мишецький, який перебував на Запорозькій Січі в часи російсько-турецької війни згадував, що запорожці виготовляли порох, однак останній був не високої якості.

В пушкарні представлені інструменти деревообробних та металообробних ремесел, за допомогою яких ремонтували гармати, виготовляли лафети та снаряди. Крім того, є і шанцевий інструмент. Присутні також речі, що можна віднести до індивідуальної зброї (списи).

Очолював пушкарню один з запорозьких, так званих, служителів –пушкар. Йому підпорядковувалися кілька канонірів. Пушкаря обирали як і військову старшину на козацькій раді. До речі, останній запорозький пушкар Іван Смола певною мірою був пов’язаний з Хортицею – на річці Нижня Хортиця розташовувався його зимівник (хутір).