Про святкування 500-річчя запорозького козацтва

Про святкування 500-річчя запорозького козацтва

З  1 по 5 серпня 1990 року в Україні масштабно відзначали 500 річницю створення запорозького козацтва.

Основними організаторами відзначення були Народний рух України та Товариство української мови імені Тараса Шевченка.

Серед організаторів заходу виділялися постаті письменників Дмитра Павличка та Володимира Яворівського, . Голови НРУ письменника Івана Драча, членів Секретаріату НРУ: Івана Зайця, Михайла Гориня та Миколи Поровського. 

На Січеславщині у рамках заходів вшановували пам’ять кошового отамана Івана Сірка та дослідника козацтва Дмитра Яворницького. Проводили конференцію у Нікополі, на якій зібралося багато провідних українських вчених, серед яких виділялися Михайло Брайчевський та Олена Апанович. 

Святкування 500-річчя українського козацтва тривало 5 днів. 

Апогеєм свята стали події на о. Хортиця та Велика хода по Запоріжжю. 500 тисяч осіб майже з усієї України зібралися на острові, з якого почалися витоки козацтва і потім пройшли від Правого берега через Дніпрогес до центру міста, де відбувся мітинг.  

Під час ходи колони постійно скандували «Слава Україні!», «Героям Слава!», «Єдність!», «Слава запорожцям!», «Україні самостійність!», «Запоріжцям – рідну мову!», «Збережемо Хортицю!» «Чисте небо – чисту воду українському народу!».  

Ось як згадують події 5 серпня 1990 р. тодішні учасники: «…   О десятій годині колона автобусів, увішана синьо-жовтими прапорами, вирушила в напрямку до Хортиці через містечка й села Запорізького краю. Люди в цих населених пунктах виходили й уважно розглядали небачене видовище. Автобуси зупинялися біля гуртів зустрічаючих, вели з ними розмови та вручали книги, листівки, прапорці.

Скоро прибули на берег Дніпра, навпроти Хортиці. Залишивши автобуси, учасники свята перейшли на острів. Посланців усіх областей України обійшли коло вічового майдану, познайомились з відбудованими спорудами Запорізької Січі. Після закінчення торжеств на острові учасники свята, за розпорядженням членів оргкомітету на чолі з Миколою Поровським, вишикувались в колону і о 12 годині колона рушила через греблю Дніпрогесу до центру Запоріжжя, розтягнувшись майже на 10 км. В голові колони йшли Іван Драч, Дмитро Павличко та інші народні депутати.

Коли колона влилася на греблю Дніпрогесу молоді хлопці, вийшовши з рядів учасників свята, розпочали закріпляти на опорах світильників національні прапори. Залишивши за собою греблю Дніпрогесу, могутня колона учасників урочистостей розпочала рух по вулицях міста, розтягнувшись на декілька кілометрів». 

Ось як охарактеризував ці події Іван Драч « Ось у мене в руках козацька шабля, подарована музеєм на Хортиці. Ніяка булава нічого не варта, якщо є шабля в руках. Але Народний Рух України вкладає цю шаблю в піхви, тому, що зараз лише духовна єдність, мир, братолюбіє можуть перемогти на цій землі, подолати все те, чого не подолав український народ упродовж століть.» 

Заходи відбувалися вже після проголошення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і були спрямовані проти компартійного режиму в Україні. Запоріжжя побачило тисячі синьо-жовтих прапорів. 

Сам маршрут, яким прямували сотні тисяч учасників з усієї України був доволі символічним – від Нікопольщини, де було п’ять Запорозьких Січей – до Хортиці, де зароджувалось козацтва і де була перша Січ. Тоді ще були живі ініціатор створення заповідника на Хортиці (зокрема Олена Апанович, Петро Тронько, Степан Кириченко). Але з тих часів минуло вже понад два десятиліття і козацька тематика не була популярною серед істориків. Відтепер сотні тисяч українців пізнавали, що вони 2козацького роду». Відзначення 500-річчя козацтва надало нового поштовху до вивчення цієї славетної сторінки історії українського народу. А учасники тієї події згадують про неї, як одну з найвизначніших у їхньому житті, усвідомлюючи, що тим самим вони наближали незалежність.

З часом на честь цієї події називали вулиці. У смт Велика Білозерка Херсонської області   вулиця 500-річчя українського козацтва. А ще було видано поштову марку. 

Додаток

У інформаційному віснику “Просвіта“ Львівської обласної організації Товариства Української Мови імені Тараса Шевченка(випуск 14, травень—червень 1990 року)було надруковано звернення до українського народу, до його майбутнього – молоді.

Звернення.

До українського народу, до його майбутнього — молоді

“1990 рік має величезне значення в історичній долі нашої  Батьківщини. Виповняється 500 років виникнення волелюбного Запорозького козацтва, 300 років від дня народження останнього кошового отамана Війська Запорізького Петра Калнишевського та 310 років від дня смерті славного кошового отамана Івана Сірка. На Нижньому Придніпров’ї, у героїчному краї Нікопольщині, у 1490 році виникло українське Запорозьке козацтво. Запорізька Січ — праматір української державності – протягом віків вела героїчну боротьбу з завойовниками. Відстоюючи рідну землю від їх навали, Запорізька Січ висунула цілу плеяду видатних полководців і ватажків козацько-селянських повстань: Наливайка, Трясила, Сулиму, Павлюка, Сагайдачного, Нечая, Богуна, Кривоноса, Хмельницького, Сірка, Калнишевського та багатьох інших.

Понад 200 років на Нікопольщині існували Буджацько-Томаківська Січ,Стара Чортомлицька Січ, Базавлуцька Січ,Покровська Січ,Нова Запорозька Січ, Микитинська Січ. Тут 19 квітня 1648 року Богдан Хмельницький був обраний Гетьманом України. У лютих битвах з загарбниками запорозькі козаки вкрили себе невмирущою славою, про яку народ складав пісні-легенди, а кобзарі розносили їх по всій Україні. Запорозькі Січі були не тільки адміністративними і господарськими центрами козацтва, а й розвивали культуру, освіту, мали церкви, підтримували стосунки з європейськими державами, вели міжнародну торгівлю. Російські царі, грубо порушивши Переяславську угоду, зруйнували Запорізьку Січ, а останній січовий отаман Калнишевський був довічно ув’язнений у Соловецькому монастирі. В часи Сталінського терору та нищівного застою сподівання українського народу на суверенітет України було зведено нанівець. Знищувалась історична пам’ять, виживалося українське слово, заборонялися козацькі пісні. В результаті відлучення українського народу від знання своєї історії утверджувалося нігілістичне ставлення до історичних пам’яток народу. Під загрозою знищення опинилася вічна святиня козацтва — Хортиця, зникла з лиця землі Нова Січ. Залиті водою “рукотворного“ Каховського водоймища, затоплені козацькі могили, кладовища, знищені історичні села, понівечені родючі чорноземи, осушені колись багаті рибою річки, вирубані плавні. Над краєм навис найбільший у Європі атомний монстр Запорізька АЕС. Усвідомлюючи ганебне становище, до якого доведений наш народ, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка та РУХ Нікопольщини виступили з ініціативою започаткувати щорічні святкування Днів Козацької Слави на історичних землях Чортомлицької Січі. Правління Товариства української мови ім. Тараса Шевченка нас підтримало і повним складом увійшло до республіканського оргкомітету по проведенню свята. 24 березня 1990 року на сесії Великої Ради Народного Руху України, що відбулася в Хусті, теж було підтримано ідею святкування Днів Козацької Слави. Рух закликав усі осередки та їх об’єднання взяти активну участь у підготовці й проведенні першого всенародного свята Днів Козацької Слави. Свято проходитиме 3-5 серпня 1990 року. Ми віримо, що молодь України повернеться обличчям до пам’яті славних пращурів, відгукнеться і прийде на Низ“.

За матеріалами завідувача відділу історії, к.і.н. Олександра Мірущенка

Відео “Радіо Свобода

https://www.facebook.com/359429071842/posts/10158819675661843/