Садиби Інзель Хортиці. Будинок Ґерхарда Янцена

Садиби Інзель Хортиці. Будинок Ґерхарда Янцена

У 40-х рр. ХІХ ст. відбулися певні зміни у впорядкуванні колоністських садиб. «У Менонистов и немцев, жилой дом имеет 50 Фут в длину и 30 ширины, в нем 4 комнаты, особая кухня, сени и под домом погреб; на чердаке помещение для хранения хлеба; к дому пристроена конюшня… Клуня, к конюшне пристроенная имеет 40 Фут в длину…Постройки… составляют один корпус, построенный под прямым углом в виде буквы Г…Жилые покои, которые у полного хозяина должны быть 9 Фут вышины… опрятны и удобно расположены; они выстроены из хорошего дерева или кирпича… Двор содержится чисто… между двумя усадьбами устроен сад…».
У ХІХ ст. будинки почали зводити більшими, їхні стіни, як і стіни стодол, були цегляними та оздобленими. Розташування житлових помешкань та господарських будівель, під одним дахом, під прямим кутом у вигляді літери Г, дозволяло зекономити будівельні матеріали за рахунок загальних стін. Зведення цегляного будинку наприкінці ХІХ ст. коштувало, мінімум, 3 тис. руб. Із загальної суми витрат у 931 руб. на рік, 350 руб. асигнаціями йшло на утримання будинку, тобто на придбання посуду меблів, одягу тощо.
Родини, в яких були дорослі одружені сини, в дворі могли мати два-три будинки.

З вулиці на подвір’я заходили через великі орнаментовані ворота-стовпи, щосвоїми розмірами мали підкреслювати статус власника будинку. Але у повсякденному житті найчастіше користувалися хвірткою, яка була розташована ближче до оселі. Передбудівлями оселі – чистий та охайний двір. В дворі облаштовували льох для зберігання овочів та молока. Для збирання сміття використовували спеціальну яму, викладену цеглою та накриту черепичним дахом. Сюди також висипали попіл та господарське сміття, яке не могло бути використане, як добриво. Важливою деталлю обійстя вважалася криниця. Поряд із будинком ріс фруктовий садок, за будинком розміщували город.

Господарські будівлі – високі, просторі, добре провітрювалися і утримувалися у зразковій чистоті. Приміщення для тварин було довжиною 15 м, складалося зі стайні та сараю, поєднувалося із будинком, потрапити до нього можна було через двері у торцевій стіні. З ґанку, можна було зайти до прихожої, що переходила в кухню. Також з прихожої окремі двері вели до вітальні та кімнати для хлопчиків, з кухні – вхід до кутової кімнати, яка мала вихід до вітальні. Частину кухні із вбудованою шафою використовували в якості комори.

Наприклад, згідно описів, будинок найстаршого колоніста Якоба Гільдебрандта, побудований з твердих ялинових дощок в Острів-Хортицькій колонії у 1833 р. виглядав таким чином: відразу за вхідними дверима знаходяться сіни, з них праворуч – вхід до великої кімнати, з якої можна потрапити до кутової кімнати, далі – до маленької кімнати. Ліворуч від вхідних дверей вхід до літньої кімнати, з якої є коридор до стайні. Посередині, праворуч, вхід до кухні, яка через відсутність вікон була досить темною. У сіни виходила топка печі або «Овілоч» (менонітська назва на платт-дойче). Обійстя мало внутрішній дворик, який був, від паркану до паркану, приблизно 40 кроків. В кутку подвір’я стояла комора, в садку працювала кузня. Поруч з стайнею збереглася будівля, яку називали «Олі Кат» і яка служила першим житлом. Недалеко від неї стояла літня піч. За будівлями, на досить крутих схилах балки – город (Hofacker), ґрунт якого був глинистим та піщаним. Частина городу засаджена шовковичними деревами, оскільки попередні господарі розводили шовкунів. Ще частина ділянки засаджена кавунами (баштан), решта землі використовувалася як пасовище для овець. Вхід до обійстя виходив на вулицю, за якою починалася берегова смуга.

Одразу після спуску в сел. Наукове містечко, праворуч від дороги, (саме там, де колись розпочиналась вулиця колонії) можна побачити єдиний, повністю вцілілий на території селища менонітський будинок, типовий для забудови території Хортицької колонії ХІХ – ХХ ст., який належав родині Ґерхарда Янцена. Одноповерхова будівля зі стайнею, підвалом та горищем, з цегляною кладкою на «фламандський» манер. Його візитівкою є два вікна із арочним склепінням розташовані на фронтоні та напис над
ними – «1914».

Ґанок веде до передньої (прихожої) та далі до кухні із грубою. З передньої є двавиходи – до зали та до маленької кімнати, що розташовані навпроти одна одної. У торці будівлі – бічна кімната з виходами до кухні та до зали. З протилежного боку, через стінку до кухні, прибудовано комору з драбиною на горище. Стайня, як частина будинку, раніше була пристосована для утримання худоби, але зараз перебудована під житлове приміщення.

У 1914 р. обійстя пережило серйозну пожежу. Найманий працівник Янценів на ймення Ананій зробив підпал, внаслідок якого будинок було майже знищено. Мотиви такого вчинку, з огляду на особистість самого палія, сучасники вбачали, по-перше, в
заздрості до господарів (через підпал «досягти рівності та справедливості»), а по-друге, в бажанні банального грабунку, що було на той час досить часто. Ананія невдовзі був етапований до колонії Хортиця та засуджений, а будинок повністю відновили. За даними Р. Фрізена, до 1916 р. будинок продовжував належати Ґерхарду Янцену, але, за переказами мешканців острова, родина Янценів до відновленого будинку вже не повернулася…

Пізніше черепиця на даху була замінена на шифер. У середині ХХ ст. до будинку з південного боку добудовано мансарду, з півночі – ще дві кімнати з цегляними стінами. Будинок і досі використовується як житловий. В подальшій перспективі –в будинку планується створення музею менонітського побуту.

Про облаштування менонітських будинків – у наших подальших розповідях.

Про найпершу менонітську колонію Інзель Хортиця