92-га механізована бригада імені Кошового Отамана Івана Сірка

92-га механізована бригада імені Кошового Отамана Івана Сірка

Продовжуємо розповідати про видатних українських діячів, іменами яких названі формування військ України.

92-ГА МЕХАНІЗОВАНА БРИГАДА ІМЕНІ КОШОВОГО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА

Бригада створена у 2000 році на базі 6-ї дивізії Національної гвардії України. У березні 2014 року вона вирушила в Харківську область. На той час Росія вже окупувала Крим і здійснювала військові маневри неподалік українського кордону.
У серпні 2014 р. бригада брала участь у боях за Іловайськ, а пізніше у боях під Станицею Луганською, Щастям, Бахмуткою та на Дебальцевському напрямку.
У серпні 2019 року бригаді було присвоєне почесне найменування на честь кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.

Іван Сірко (~1605-1680) — одна із самих легендарних постатей в історії запорозького козацтва. Він уславився військовою діяльністю проти Кримського ханства і Османської імперії.
Ще за життя, його ім’я було оспіване в думах і піснях, увійшло в легенди й стало уособленням запорозького козацтва. Він, начебто, народився із зубами, і як тільки-но повитуха піднесла його до столу, то він схопив пиріг і з’їв його. Це було знамення того, що він увесь свій вік буде гризти ворогів. Сучасники згадують, що в нього була родима пляма на нижній губі з правого боку і це тоді вважалося «божим знаком». Майбутній король Речі Посполитої Ян Собеський казав про Сірка: «чоловік дуже тихий, поступливий, лицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір’я в козацькому війську». Натомість татари називали його «урус шайтан» (руський чорт).

Про першу частину життя Сірка відомо небагато. Він народився на Слобожанщині, а за іншими даними – у Східному Поділлі. Був одружений, мав чотирьох дітей — синів Петра і Романа та дочок, ім’я яких не відомі.

Існує переказ про те, що у 1644 р. Франція найняла на службу 2500 козаків, і у жовтні 1645 р. запорожці, очолені Богданом Хмельницьким, Іваном Сірком та якимось Солтенком, були перевезені Балтійським морем з Гданська до Кале. Вони взяли участь в облозі іспанців у Дюнкерку, причому Сірко уже тоді командував полком. Проте ці відомості залишаються дискусійними.

Одна із перших згадок про Івана Сірка у джерелах датується 1653 р., коли після Жванецької битви він очолив рейд проти кримських татар, що зрадили українців та почали грабувати подільські міста й села. Під час Переяславської ради 8 січня 1654 р. Іван Сірко був одним із тих старшин, хто відмовився присягати московському царю і на знак незгоди вирушив на Запорожжя. Його отаманування на Січі тривало 12 років з невеликими перервами.

Наступні роки були часом бурхливих подій. Сірко очолював численні походи проти Кримського ханства, брав участь у боротьбі серед козацької верхівки, підняв антипольське повстання 1664 року, громив московські війська під Охтиркою й Полтавою. Оскільки з 1667 р. Січ перебувала під формальним протекторатом московського та польського монархів, то Сірко вміло грав на двох струнах, домагаючись матеріальної та фінансової допомоги для Січі від обох держав. Він також намагався отримати гетьманську булаву, проте за доносом був заарештований та опинився у далекому Тобольську.

Навесні 1672 р. турки здобули Кам’янець-Подільський, оволоділи значною частиною Правобережжя й змусили Польщу підписати невигідний мир. Польські дипломати спромоглися добитися звільнення Сірка із заслання аби завдати удару по Криму.

Дмитро Яворницький вважав, що Сірко переміг у 55 битвах, а Юрій Мицик збільшує цю цифру до 65. Проте в останні роки свого життя кошовий отаман дедалі частіше вів мову про мирне співіснування з Туреччиною і Кримським ханством та укладав з ними перемир’я. 11 (1) серпня 1680 р. Сірко помер на своїй пасіці в Грушівці за 10 верст від Січі.
Запорожці вважали, що рівного Сірку у цілому світі не було, не буде і бути не може. Говорили, ніби-то запорожці після смерті свого кошового коли йшли в похід п’ять років возили його тіло по суші і по воді, свято віруючи, що Сірко і після смерті страшний ворогам, і що перемога буде за ними. Існує переказ, що після смерті Сірка козаки відрізали його правицю і з нею скрізь ходили на війну, а у випадку біди, виставляли її наперед говорячи: «Стій, душа і рука Сірка з нами». І по тих словах вороги наче зайці тікали від козаків. Коли у 1709 р. московити зруйнували Чортомлицьку Січ перше, що вони зробили – це викопали останки Івана Сірка та розкидали їх.

Лише через 25 років, коли козаки повернулися, було впорядковано могили на кладовищі. Замість знищеного хреста на могилі кошового поставили камінь з пам’ятним написом, зберігши віру в те, що душа Сірка не похована і він живий і зараз воює з ворогами Христової віри і козацької волі.

Ілюстрації:
Портрет І. Сірка.
Скульптурна реконструкція портрета І. Сірка лабораторії академіка Герасимова.
Нарукавний знак бригади.

31-й окремий полк зв’язку та радіотехнічного забезпечення імені Гетьмана Михайла Дорошенка

57 окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка

24-та окрема механізована бригада ім. короля Данила

201-ша зенітна ракетна бригада імені гетьмана Пилипа Орлика

58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського

30 – та окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького

92-га механізована бригада імені Кошового Отамана Івана Сірка

Всі статті про історичних постатей, на честь яких названі військові формування легко знайти у фейсбуці за хештегом #Історичні_постаті_у_ЗСУ